Хіба ви не чуєте – над Україною ніби дзвіночки задзеленькали задиристою переможною мелодією? То сміється Банг: він знає, ми переможемо

І як же моя Україна без мене?

У цього хлопця досить рідкісне, але красиве українське ім’я – Гордій. А очі… Журналісти казали, що то були очі самої України. Привітні, усміхнені, щирі.

Юліана Пересоцька на своїй сторінці у «Фейсбуці» сказала про Гордія так:

«Подивіться у ці очі. На цей погляд молодої України добровольця, якого з нами вже немає. Це Банг з батальйону Донбас».


На вигляд зовсім юний хлопець, він в подробицях розповідав журналістам про бойову операцію по захопленню ворожого блокпосту, в якій він теж брав участь. І тоді наші захисники захопили ще й автомашину зі зброєю бойовиків, нагадав на своїй сторінці у Facebook Tymur Kobzar.

Судячи з розповідей про Гордія Кіктенко, солдата резерву, кулеметника 2-го батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас», то це був воїн-сміливець, воїн-відвага, воїн-акумулятор світла, яке він щедро роздавав оточуючим його побратимам.

– Якщо на душі кішки шкребуть, — згадують вони, — поглянь на Банга – він майже завжди усміхнений. І ніби саме сонце зазирне в твою душу і ти теж усміхнешся, і подумаєш, що все минеться.

Гордію був 21 рік і він був сиротою. Його виховувала бабуся і дідусь. Розповідав, що мав змогу поїхати на роботу за кордон, як це робили багато хто з його ровесників. Та ще, сміючись, казав друзям:

— Душа не пустила, бо як же я без України? Я повинен її захистити. Та і як же моя Україна без мене?

Вправний кулеметник, воїн-оптиміст, він називав кулемет братом, своєю третьою рукою, другом, який не підведе.

Власне, він і не підводив. Просто тоді, 29 серпня 2014 року в бою у селі Червоносільське проти російських десантників, він не стримав ненависті до зайд і … піднявся на повний зріст з кулеметом у руках.

Гордій мужньо поливав ворогів пекельним вогнем. І тут куля ворожого снайпера поцілила в нього. Гордій загинув.

Тіло героя транспортували на вантажівці з боєприпасами, які постійно вибухали, отож від нього мало що залишилося. Краплі гарячої плоті нашого захисника посіялися по донецькій землі.

А ще, до того часу, допоки під Іловайськом тривали бої, рештки тіла Гордія вивезти не було ніякої можливості. А він же твердо обіцяв своїм друзям, що вибереться з пекла живим і приїде додому побачитися. Не вийшло.

3 вересня 2014 року рештки тіла Банга разом з тілами ще 96 загиблих в Іловайському котлі, було доправлено до дніпропетровского моргу і упізнано ріднею.

Олександрія, що на Кіровоградщині, звідки родом Гордій Кіктенко, поховала свого мужнього захисника.

26 лютого 2015 року Гордія Кіктенко було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

А він… Він сміється. Хіба ви не чуєте – над Україною ніби дзвіночки задзеленькали такою ніби задиристою переможною мелодією. То все Гордій.

Він вважає себе переможцем, бо загинув у бою. Так і є. Скоро перемогу святкуватиме і вся Україна, бо ми всі теж у бою…

Переможемо!

Share