Людина, біля ніг якої лежав весь світ, член однієї з найвпливовіших династій Європи віддав свої титули, кошти і, зрештою, своє життя за Україну. Вільгельм Габсбург — Василь Вишиваний

18 серпня 1948 року в застінках Лук’янівської тюрми в Києві, в наслідок багатомісячних катувань кагебісткими катами, обірвалося життя Василя Вишиваного, якому судилося вписати яскраву сторінку у драматичний перебіг Національно-визвольної боротьби Українського Народу, під ім’ям Василь Вишиваний.

Цей український офіцер, перебуваючи в окупованому нацистами Відні, орієнтовно з 1942 року співпрацював із британською спецслужбою SOE (Special Operation Executive), допомагаючи їй у встановленні контактів з українськими емігрантами та націоналістами.

Серед задач – стежити за пересуванням німецьких військ, пізніше, після капітуляції Німеччини – за радянськими військами.

З 1940-х він також співпрацював і з французькою військовою розвідкою.

Наприкінці серпня 1947 року українець був схоплений у Відні та вивезений радянськими спецслужбами з міста, яке на той час було поділено на 4 окупаційні зони, контрольовані США, Великою Британією, Францією та СРСР.

Однак не лише це робило особливим офіцера, який помер за Україну. Найцікавіший момент… Це був – Габсбург. Член однієї з найвпливовіших династій Європи, яка правила багатонаціональною імперією протягом близько 600 років.

Ім’я Василь Вишиваний, за давньою козацькою традицію, він отримав від українських військовиків в період його активної участі у національно-визвольних змаганнях 1914-1920 років.

Драматично завершився життєвий шлях Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного на його духовній Батьківщині — Україні. Заради України він пішов з батьківської домівки, розірвав зв’язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, кошти і, зрештою, своє життя.

Василь Вишиваний, без сумніву, був одним із найбільш неординарних і найромантичніших постатей українського національного Відродження.

Василь Вишиваний, він же Вільгельм франц фон Габсбурґ-Льотрінґен. Вільгельм фон Габсбург, наймолодша дитина австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, народився 10 лютого 1895 року у родинному маєтку, що знаходилося на острові Люсін (сучасна Хорватія) в Адріатичному морі.

Родина Вільгельма, певний час проживала в маєтку на острові. Оскільки мати Вільгельма, Марія-Тереза Тосканська архікнягиня, була італійкою, в родині спілкувалися італійською мовою.

Завдяки батьку Карлу-Стефану діти навчилися німецької. Вдома Вільгельма, його братів та сестер вчили приватні вчителі.

Крім загальної шкільної програми дітей вчили трьом мовам: італійській, французькій, англійській.

Батько Вільгельма, Карл-Стефан, був адміралом австрійського флоту, і протягом шести років, починаючи з десятилітнього, брав його юнгою на корабель під час морських подорожей до країн Європи, Африки, Азії, Латинської Америки.

Через суперечки з керівництвом збройних сил, батько Вільгельма подав у відставку та полишив службу у МВС Австро-Угорщини. Було прийнято рішення переїхати в родинний маєток в містечку Живець у тодішній австрійській частині Сілезії.

В Живці почалося знайомство Вільгельма з польською культурою і мовою, яку теж вивчив завдяки частому спілкуванню із польською шляхтою в замку батька.

Після закінчення навчання у Віденському реальному училищі, в 1913 році батько відправив Вільгельма на навчання до військової академії в місті Вінер-Нойштадт. Такий крок був досить незвичний, оскільки діти імператорської родини, зазвичай, автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини.

Однак в родині архікнязя Карла-Стефана синів виховували у спартанському дусі. Батько хотів, щоб в академії Вільгельм не відрізнявся від інших і, не маючи нічого зайвого, мешкав в загальній кімнаті з усіма курсантами.

Навчання в академії давалось Вільгельму легко. Крім військової справи він вивчав літературу та мови, серед яких вибрав факультативом українську.

Його знайомство з українською культурою почалося ще в Живці. За власної ініціативи Вільгельм інкогніто подорожував Гуцульщиною сорок днів.

Під час подорожей по Карпатським горам, проживав в сільських хатах, вивчав мову та пісні, відвідував старовинні церкви. Радісні спогади про свої юнацькі мандрівки по Галичині він зберігав до кінця життя.

В академії Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою, поглибнено вивчав мову, читав книги українських поетів та письменників, захоплювався творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки…

.У лютому 1915 року Вільгельм Габсбург закінчив академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13 полку уланів. Ця військова частина формувалася переважно із українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області).

У складі полку відбулося подальше ознайомлення Вільгельма з українцями, до яких він ставився з особливою прихильністю. Під його командуванням та з його ініціативи сотня повністю українізувалася, з її складу були переведені в інші підрозділи  угорці та поляки, місце яких заступили винятково українці.

Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську Вільгельм не тільки досконало опанував українську мову, але почав вважати себе українцем, а також постійно заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення.

Один із його солдат подарував йому вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити, як в полку так і поза ним.

За те, а також за його патріотизм та палку любов до України, його почали називати Василем Вишиваним. Разом із своїми бойовими побратимами-українцями приймає участь в боях за звільнення Галичини від російської окупації.

За проявлену мужність та військову звитягу на полях боїв, був нагороджений декількома орденами Австро-Угорщини.

За законами Австро-Угорщини кожний член імператорської сім’ї по досягненню 21-літнього віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином Вільгельм Габсбург в 1916 році став членом парламенту та налагодив там контакти з українськими депутатами, особливо з Євгеном Петрушевичем, майбутнім президентом ЗУНР.

Тим часом події на східному фронті розвивалися на користь Австро-Угорщини. Після більшовицького перевороту 1917 року в Росії, Ленін вирішив укласти Мирний договір з Центральними державами.

Вільгельм Габсбург брав активну участь у переговорах у Брест-Литовському, які передували укладанню Мирного договору. Завдяки його зусиллям, в якості дипломата, Австро-Угорщина стала одною із перших держав у світі, яка визнала Незалежність УНР.

Одним із проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування в 1914 році Легіону Українських Січових Стрільців. На весні 1918 року Вільгельма Габсбурга було призначено командиром австрійської ”Групи Архікнязя Вільгельма”, до якої входив і курінь УСС.

1 квітня 1918 року Вільгельм Габсбург перейняв командування загонами УСС біля Херсону та став проводити політику підтримки українських сил. Вільгельм Габсбург, який своїми загонами охороняв селянство від репресій окупаційних військ, заслужив прихильність місцевого населення.

Ця прихильність викликала занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського-ставленика Німеччини, бо він відчув конкуренцію з боку Вільгельма Габсбурга.

Після повалення гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії. Він отримав звання полковника УНР і у вересні 1919 був призначений головою відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального Штабу УНР.

Переїхавши до Кам’янця-Подільського, де в той були час розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний, використовуючи своє знання іноземних мов, налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи та розпочав формування військових шкіл для армії УНР.

Однак діяльність Вишиваного в армії Директорії була нетривкою. Він край негативно відносився до бажання очільника Директорії журналіста Симона Петлюри, давати вказівки бойовим офіцерам. А після того, як він дізнався про укладену Петлюрою в квітні 1920 року Варшавську угоду з Польщею, за якою визнавалась приналежність західноукраїнських земель, і зокрема Галичини, до Польщі, в знак протесту подав у відставку і виїхав до Чехословаччини.

У березні 1921 року, після перенесеного ним тифу, він, нарешті, прибув до Відня, де написав антипольську статтю з гострою критикою укладеної Петлюрою Варшавської угоди, назвав її “неприродною”. Стаття мала дуже негативні наслідки для самого Вільгельма, оскільки розгнівала його батька Карла-Стефана, претендента на польську корону, який публічно його осудив і фактично зрікся свого сина.

Опинившись в еміграції, Вільгельм Габсбург брав активну участь у житті української діаспори. В 1921 році він був обраний головою управи Українського національного вільного козацького товариства, в якому започаткував випуск газети “Соборна Україна”.

У 1921 році Василь Вишиваний видав збірник своїх проникливих поезій “ Минають дні,” який присвятив своїм бойовим побратимам.

Під час Другої Світової війни він рішуче відмовився від співпраці з нацистами і знаходився під наглядом Гестапо, оскільки існували, небезпідставні підозри в його зв’язках антифашистським підпіллям та англійською розвідкою.

… Після війни Вільгельм заснував власний лакофарбний завод у Відні, оженився. В нього народився син Франц, нібито особисте життя налагоджувалося.

26 серпня 1947 він вийшов з дому на вулиці Фазангассе у Відні й пропав назавжди. Його дружина вирішила, що він її зрадив і виїхала з Австрії. Про його долю в Австрії стало відомо тільки після його посмертної реабілітації 16 січня 1989 року в СРСР.

Викрадений та заарештований радянською секретною службою СМЕРШ, Вільгельм Габсбург був перевезений до Карлс-Баденської тюрми, де з нього хотіли під тортурами дізнатися про його контакти з ОУН і УПА та з розвідками західних держав.

Не добившись від нього жодних зізнань, наприкінці листопада 1947 року його вивезли до Лук’янівської тюрми Києва, де продовжилися тортури та допити.

На протязі півроку його щоденно жорстоко допитували, намагаючись дізнатися про його контакти з оунівським підпіллям та західними розвідками. Він відмовився видавати прізвища своїх побратимів та соратників.

Слідчі рекомендували своїм московським господарям присудити Вільгельма Габсбурга до 25 років ув’язнення у радянському концтаборі. Але в Москві порахували цю пропозицію зам’якою і присудили його довічного ув’язнення в одиночній камері в одній із найжорстокішій тюрмі СРСР.

Але вирок залишився невиконаний …18 серпня 1948 року, в наслідок нелюдських тортур, зупинилося серце Незламного борця за Волю України Василя Вишиваного.

Не збереглося ніяких відомостей про місце його поховання, ймовірно його поховали таємно біля огорожі Лук’янівської тюрми.

Героїчна постать Василя Вишиваного, на жаль, залишається поза увагою української громадськості.

Вільгельм Габсбург, син італійського та австрійського народів, своїм жертовним життєвим прикладом довів, що українцем може бути й представник іншого народу, який готовий жити та творити для своєї Духовної Батьківщини – України та навіть віддати найдорожче, що є в кожної людини – власне життя.

«Це дуже екстраординарна особистість – Габсбург, який допомагав творити Україну. Габсбург, який допомагав привнести українську свідомість до українців. Габсбург, який вибрав собі національність», – зазначає Тімоті Снайдер у своїй лекції.Обрати саме постать Вільгельма фон Габсбурга (в Україні відомого також як Василь Вишиваний) для відкриття року культури України в Австрії було дуже влучним рішенням українського диппредставництва.

Особливо й у тому, що зі спеціальною лекцією про роль цієї непересічної людини в історії України, та й Європи загалом, був запрошений виступити Тімоті Снайдер. Справжній друг України, професор Єльського університету, нині також науковий співробітник Віденського Інституту суспільних наук присвятив цілу книгу «Червоний князь» Вільгельмові фон Габсбургові – ерцгерцогу (архікнязю), родичу австрійського цісаря, який обрав собі українську ідентичність, став легендарним полковником Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) Василем Вишиваним .

Життя Вільгельма фон Габсбурга, особа якого, на жаль, не дуже відома в силу низки причин як в Австрії, так і в Україні, варте художніх творів.

Ще один важливий висновок з історії Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного) озвучує в коментарі кореспонденту Укрінформу і посол Олександр Щерба.

«Ми звикли применшувати свою роль і значення, і, мабуть, треба подивитися на нас очима Габсбурга, очима людини, біля ніг якої лежав весь світ, і який з усіх націй Європи обрав саме українців не для якихось політичних ігор та калькуляцій, а він справді полюбив Україну…

Він усе життя асоціював себе з українською нацією, він називав себе українцем, він говорив українською мовою. Навіть коли міг врятуватися і сказати слідчим НКВД, що він австрієць чи німець, він сказав, що я – українець, я – Василь Вишиваний…

Ми маємо шануватися. Ми є давньою європейською нацією, ми мали шанси минулого сторіччя самоствердитися і не повинні втрачати їх зараз».

 

 

Share