Про «Страданія сбітих льотчіков», про демонтаж Росії, як пошлого архітектурного ізлішества, і про те, чому дзвонарі глохнуть першими”.

Цей пост у Facebook відомого блогера, що цікаво пище про міжнародну політику і захопдливо — про історію України, треба читати хоча б для того, щоб розібратися в усіх хітросплетіннях сьогоднішніх подій, що відбуваються в Україні і навколо неї.. І просто посміятися..

Українці сміються — значить не здаються. Читаємо Свирида Опанасовича (діда Свирида)…

Доброго здоров’я, зайчики і сонечки! Поламали вже дорогостоящу іграшку від дяді Бені?

От бешкетники, я ж просив акуратніше. Втім, іграшок іще залишилося доволі, є красіві й не дуже, є заводні із встроєними мікрофонами, а є й безнадійно дерев’яні.

Однак, як подейкують у ЦВК, це ще не все. І до 9 лютого поставщики обіцяють розширити асортимент й у цьому зв’язку в дідуся є лише одне прохання – аби бавлячись та азартно ламаючи старі й нові іграшки українські сонечки і зайчики не перетовкли одне одного.

Іграшок мені зовсім не шкода, дідусеві тільки хочеться, аби бешкетливі українські малята самі не ходили потім із синяками.

Чудово розумію, що це дідове прекраснодушіє лунає в передвиборчій атмосфері недоречно, бо ж забава лише починається, а нрави в українському іграшкарії традиційно панують суворі та жорстокі. І все ж, навіть наперед знаючи, що мене не почують, або зрозуміють неправильно, хотів би зауважити – єдиний давно омріяний для Хуйла сценарій в Україні, це відкрита ворожнеча між сонечками і зайчиками. Бо лише це дасть Совету Федєрації РФ привід проголосувати за давно заготовлене решеніє “о предоставлении президенту России чрезвычайных полномочий по спасению братского украинского народа от кровопролития и гражданской войны».

Тож іграшками бавимося, але не штовхаємося й не чубимося.

На цій, не дуже притаманній дідові, менторській ноті пропоную заварити собі смачної кави чи гарячого запашного чаю, та вмостившись зручненько огледітися довкола.

Аби пересвідчитися, що у світі відбувається ще чимало цікавого й повчального і в такому разі дідусь просто зобов’язаний звернути свій погляд у бік Венесуели. Яка багато десятиліть, на заздрість усього людства, впевнено рухалася в напрямку процвітання й добробуту і вже коли була практично на порозі входження до клубу найбільш заможних та розвинених країн планети, у справу безцеремонно втрутилися США. Які, діючи по отработаній схемі, підступно завезли в Каракас печеньки і всьо завертє…

Кажуть, що в підмосковному пристаніщі Віктора Федоровича Януковича (колишньої нашої іграшки, яку українські малята понівечили й викинули на смітник, а її підібрав ізвесний колекціонер поламаних іграшок, скопідом Хуйло) зараз панує розпач.

І справа не лише в тому, що український суд цілком очікувано визнав сьогодні громадянина Януковича кругом винуватим. На додачу до безжального судового вироку на голову нещасного Віктора Федоровича впали ще й грізні новини з Латинської Америки. Де венесуельські малята нарешті дотягнулися до верхної полиці, зняли з неї Ніколаса Мадуру й тепер доволі жорстоко його грають.

Проніцатєльний і опитний Віктор Федорович уже понімає чим діло пахне тому опасається, що бережлівий скопідом Хуйло чого доброго підселить до нього на віллу усю численну й галасливу родину Мадури. Та перетворить досі затишний будиночок отшельніка Яника в комунальне общежітіє колишніх диктаторів та самодурів.

Втім, літературні критики щиро вітають таку перспективу, яка дозволила б з’явитися на світ унікальній книзі написаній у співавторстві Януковича й Мадури “Страданія сбітих льотчіков ілі Прерванний польот”.

Така книга мала б усі перспективи стати найбільш пронзітєльною по своїй драматичній напрузі й реалістичності ісповеддю несправедливо оболганих поборників щастя широких народних мас, яких маси не поняли й купившись на звабливі печеньки викинули на смітник.

Втім, шанси на появу такої книги невеликі, зважаючи, що Мадуро не вміє читати, а Янукович писати. Тому читаюча громадськість про їхні страданія так і не довідається, бо найвірогідніше остаток жизні обидва будуть банально бухати.

Водночас, венесуельські події викликали жвавий інтерес не лише в літературознавців , але і з боку авторитетних фінансових аналітиків. В середовищі яких давно дискутується резонансна тема “Російські кредити, як надійна запорука падіння диктаторських режимів”.

Прибічники цієї наукової теорії обстоюють думку, що російські фінанси мають токсичну природу, оскільки московські кредити ще ніколи в історії не привели до добробуту жодну країну. А от до занепаду, бідності і корумпованості призводять гарантовано і практично завжди – заявляють скептично налаштовані фінансові експерти.

Їхні опоненти зі школи позитивістів енергійно їм заперечують, що отримання кредитів від РФ не слід характеризувати виключно в негативному ключі.

Це, щоправда, доволі екзотичний спосіб вирішення фінансових проблем, але він має і свої позитивні сторони. Наприклад, взяті в Росії кредити можна й не повертати. Навіть більше того – їх у жодному разі не можна повертати, аби не перетворитися на всесвітнє посміховисько.

Поки наукова полеміка триває, скидається на те, що Венесуела смішити світ явно не збирається, а венесуельська хунта, яка зараз формується, орієнтуватиметься на передовий досвід України. Та погасить 6 млрд.дол.США тіла взятого Мадурою російського кредиту його власним фізичним тілом.

У Москві між тим жахливі події в Каракасі, попри вже гарантовані фінансові втрати, чітко доповнюють пануючу у Кремлі апокаліптичну картину світу. Згідно з якою Америка послідовно висмикує з орбіти вялікай Рассії усіх її младших братьєв від України й до арабських країн Близького Сходу, не гребуючи навіть ісконно преданними Росії балканськими країнами, які насильно заганяють в НАТО.

Тепер же американські пазурі дотяглися уже й до Латинської Америки та вчепилися в сонячну Венесуелу, котра прямо на очах отетерілого Хуйла стала черговою ареною відпрацювання цвітних політтехнологій. Ужас, куди світ котиться…

Хуйлу від новин із Венесуели звісно грусно, боязно і страшно й тривожить його не лише втрата геополітичного форпосту на одному з континентів планети. Звідки так просто й безпечно було вивозити предмет первой для руководства РФ нєобходімості — чистий висококачественний кокаїн. І як тепер государством управлять – совершенно непонятно.

Занепокоєння Москви викликає й особиста доля Мадуро, адже спасіння самодурів та диктаторів — історична місія Хуйла. На которого судьби Саддама Хусейна, Слободана Мілошевича, а особенно Муамара Каддафі проізвели свого часу чрезвичайне тягосне впечатлєніє.

Буйна фантазія Блядім Блядімірича повсякчас малює йому ужасну картину шибениці і його собственної голови в зашморгу. Або на лаві підсудних в Гаазі.

А представивиши себе на місці Каддафі Хуйло вообще з катушок з’їхав та совершив найбільшу глупость у своїй багатій глупостями жизні – іспугавшись українського Майдану істерично бросився спасать Януковича прихвативши заодно Крим та східні райони Луганської і Донецької областей.

А заради спасіння сирійського м’ясника Башара Асада Хуйло вообще вліз в долгоіграющу та безперспективну війну на Близькому Сході обеспечивши Росію великою кількістю стратегічних ворогів, якими кишить той близькосхідний зміюшник.

І вот тепер оп’ять – новий серйозний визов. Чи пропустить Хуйло цю плюху мовчки, а чи сприйме її як лічне оскорблєніє й кинеться Мадуру спасать – усім зараз надзвичайно цікаво.

Дідові це теж цікаво і я дуже сподіваюся, що Хуйло приложить максимум усілій аби Мадуру врятувати. І врятувати іменно на посаді. Бо в ході саме таких спасатєльних операцій Москва й совершає фантастичну кількість глупостєй і помилок, які підштовхують мислячих людей планети до думки, що в картині прекрасного майбутнього людства налічіє Росії явно зайве. В общем – Хуйло, не менжуйся і введі войска!

Такі, або приблизно такі думки цинічно обговорюються зараз у кулуарах Всесвітнього форуму в Давосі, де зібралися не останні люди світу аби обмізкувати найбільш перспективні шляхи до процвітання та подолання існуючих перешкод.

Думка про те, що Росія – головний тормоз прогресу, а її ліквідація – жестокая, но суровая нєобходімость, поступово стає дедалі більш очевидною для всіх розумних людей. Які вже не дуже соромлячись обговорюють практичні боки питання про демонтаж Росії, як пошлого архітектурного ізлішества, котре нашу чудову планету лише псує.

– Совершенно верно! – рішуче підтримує такі думки прем’єр-міністр Японії, шановний Сіндзо Абе. Який по дорозі у Давос заскочив в Москву до Хуйла по обіцяні ним Південні Курили.

Однак замість того, щоб гарненько запакувать острови в подарочний папір, Хуйло начав мямлити якусь тягомотіну про нєобходімость общественного консенсуса, нужен мирний договор без предварітєльних условій і т.д., і т.п.

В общем, по ітогам робочого візиту в Москву японскому городовому стало совершенно ясно, що московскій фраєр сдал назад. І замість перетворення Японії малою ціною в доброзичливу до Росії країну, Хуйло одним ізящним двіженієм перевів її із табору звичайних недоброзичливців у згуртовані лави запеклих ворогів. Вкотре підтвердивши давню дідову тезу, що Хуйло гарантовано увійде в історію світової дипломатії в якості єдінственного у своєму роді нєпревзойдьонного баклана.

Ось то нємногоє, що дід хотів розповісти вам цієї погожої зимової днини, а тим малятам, які очікували від дідуся детального розбору наших внутрішньополітичних розкладів повторю те, що вже якось казав – дідусь ні за кого й ні проти когось не агітує, агітаторів усякого роду вистачає й без дідуся.

Мені ж хочеться, аби українці залишалися згуртованими, бо ворог у нас у всіх спільний – біло-синьо-червона гидь на чолі з тупуватим престарелим Хуйлом. Котрий хоч терпить поразки за поразками та впевнено веде свою трухляву Росію до її історичного, і вполнє заслуженого фіналу, однак все ще мріє про реванш в Україні.

Але домовлятися про щось із Хуйлом… Звідки ця фантазія в деяких кандидатів? Домовитися ні про що не вдасться, а наслідок перемовин для такого дурня буде один — українські сонечки його негайно зламають, а зайчики викинуть на сміття.

З Хуйлом про щось говорити — заняття абсолютно безполєзне. Воно абсолллютно недоговороспособне і це нам з готовністю підтвердить навіть прем’єр-міністр Японії. Та й не лише він, он навіть президент Зімбабве, прокляття усіх радіодикторів, шановний Емерсон Мнанґаґва, досі так і не второпав – дасть йому Хуйло гроші, чи не дасть. А ведь президент Зімбабве приїхав до Хуйла не з порожніми руками, а з готовністю дарувати йому титул Бармалєя Лімпопо.

Щоправда, зараз, спостерігаючи за ситуацією в Венесуелі та послухавши про що говорять розумні люди в Давосі, пан Мнанґаґва уже в нєкоторой нєрешітєльності і вже жалкує, що літав до Москви. Ну їх к лихій годині оті російські подачки, якщо розраховуватися за них доведеться власним тілом.

Але бдітєльность це звісно добре, однак і в підозріливості та лякалках не варто виходити за межі здорового глузду. Бо можна самих себе так налякати, що така весела в принципі подія, як вибори, перетворяться на суцільний хорор із загрозою глибокої соціальної депресії. Тому найбільш галасливим малятам, які найгучніше всіх лякають, наважуся нагадати відомий афоризм славетного Станіслава Єжи Лєца – “Дзвонарі глохнуть першими”.

 

Share