А ви знали? Коли традиція прикрашати ялинку з’явилася в Україні і що до цього, зазвичай, встановлювали у кожній хаті на Новий рік

Ялинка та дідух: історія і традиція.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух».

Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят, пише сайт На скрижалях.

Наші предки — сонцепоклонники-хлібороби, жили у гармонії з природою, розуміли свою залежність від неї.
Тож їхній спосіб мислення і ритм життя визначався Сонцем і природними циклами.

Вони створили космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар, в якому були закріплені їхні основні світоглядні засади, їхнє розуміння сенсу життя, визначальні свята та обрядовість.

Фундаментом їхнього життя був Звичай.

Основними святами українців з давніх-давен були чотири: зимове і літнє сонцестояння та весняне і осіннє рівнодення.

Ці вшанування головного небесного світила, без якого немає життя на Землі, підкреслювали, що людина — частина Всесвіту.Ритуальна практика, пов’язана з різдвяним снопом, найкраще збереглася в зоні Карпат і Полісся.

Готуючись до вечірньої трапези, господар урочисто вносив «дідуха» до хати, виголошуючи традиційні словесні формули. Іноді при цьому відбувався обрядовий діалог із родиною:

— Помагай Біг!
— Дай Боже здоровля!
— Що несеш?
— Несу золото…

На Гуцульщині, коли вносили до хати прикрашений вівсяний сніп, запрошували на вечерю різні злі сили (бурю, град, вовків тощо), адже вірили, що це допоможе від них врятуватись у майбутньому.

«Дідух» стояв на почесному місці в хаті (на покуті, столі) поруч з узваром та кутею від Святвечора до Нового року (іноді до Водохреща).

За повір’ями, тут перебували протягом святок духи дідів-предків — покровителів кожного дому.

Чужі звичаї …

Першими новорічну ялинку придумали гуни: у них був бог Йерлу, котрий у найперший день року приходив на землю. У цей день потрібно було ставити в будинку ялинку, яку вони вважали священним деревом. Цю традицію, якій уже понад 5 000 років, гуни принесли в Європу.

Перші вбрані різдвяні ялинки з’явилися на території сучасної Франції, в Ельзасі; як стверджують історики, це відбулося в 1605 році.

Літопис свідчить: «На Різдво в тутешніх будинках встановлюють ялинки, а на їхні гілки вішають троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і мішуру».

Така традиція поширилась за ініціативи ватажка Реформації Мартіна Лютера, який закликав до реформування тодішньої багатої церковної системи і до спрощення обрядів.

Поступово така традиція поширилася по всій Німеччині, а потім — і по всій Європі. Проте ялинки з’являлися спочатку тільки в будинках багатих дворян і купців.

Різноманітними іграшками прикрашали в середньовічній Німеччині не тільки ялинки, а й сосни, гілки вишневих дерев і буків.

Перша скляна ялинкова куля була видута в Тюрінгії (Саксонія) у XVI столітті.

У Скандинавії придумали вішати на ялинку прикраси у вигляді сніжинок, зірок та фігурок.

Промислове виробництво ялинкових іграшок почалося тільки в середині минулого століття — тут же, в Саксонії.

Митецькі майстри видували іграшки зі скла, вирізали з картону дзвіночки, сердечка, фігурки птахів і звірів, які потім розфарбовували яскравими кольорами.

Спочатку вічнозелені красуні з’явилися в імператорських палацах Франції, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії і Росії.

Надбанням же простого люду ялинка стала лише в другій половині XIX століття.

У 1882 році американець Е.Джонсон запропонував підсвічувати ялинку електрикою. А 1895 року теж американець Р. Морріс сконструював першу електричну гірлянду, яка замінила на ялинці свічки, через які часто ставались пожежі.

До Росії та України, зокрема, новорічні звичаї привіз Петро I. Вирішив підлаштуватися під моду тогочасного «євросоюзу» і примусив усю Російську імперію не лише вчитись стригти бороди, вживати тютюн, святкувати Новий рік саме 1 січня, а й скоротив слов’янський Календар на 5200 років: із його волі відлік часу змінився з 6900 року від сотворення Миру в зірковому храмі (тобто не створення світу взагалі, а підписання акта перемир’я у великій давній війні між народами білої Раси та Китаєм) на 1700 рік від Різдва Христового!

У 30-ті роки XIX століття новорічні ялинки ставили тільки в будинках петербурзьких німців, але вже наприкінці того ж сторіччя вони стали головною прикрасою і міських, і сільських будинків.

В українське село ялинка прийшла вже в ХХ ст., утвердившись спочатку в оселях багатіїв та інтелігенції.

Альтернативною прикрасою селянського інтер’єра на час святок довгий час лишався сніп — «дідух».

Протистояння двох різдвяних атрибутів почасти носило соціальний характер, що знайшл відображення в етнографічних матеріалах із Закарпаття: «Пани кладуть смерічку, а русин — сніп».

Проте поступово у міжвоєнний період (20 — 30-ті роки ХХ ст.) на Західній Україні різдвяна ялинка проникає у селянський побут, виконуючи в ньому як естетичну так і релігійно-магічну функцію.

Таким чином, попри те, що дідух є традиційним символом Різдва, ялинка давно увійшла до святкової культури українців та стала улюбленим різдвяним атрибутом.

У XX столітті ошатна ялинка стала незмінним атрибутом зимових свят.

Стосовно долі ялинок, тут також варто замислитись: скільки тисяч дерев вирубується щороку заради кількатижневої розваги…

Адже від посадки до заготівлі новорічної ялинки проходить мінімум вiсiм років, а щоб виростити дерево заввишки 3 метри, потрібно 10-15 років!

Можна обмежитись і великими гілками, а ще краще — встановлювати нашого обрядового Дідуха!

Share