Чародії, чаклуни, пророки, знахарі: Таємниці козаків-характерників, які уміли насилати на ворогів ману, виходили сухими з води, ловили кулі руками… Чи ж можна українців перемогти?

Що ж насправді означає слово «характерник» і ким були ці загадкові козаки? В давніх історичних джерелах під характерниками мали на увазі воїнів, наділених надзвичайними і навіть надприродними можливостями, що виділялись з козацького оточення.

Звичне на перший погляд слово навіює нам думки про сильний дух і характер. Але насправді під цим словом криється набагато глибший зміст. Характерниками називали людей з властивостями відьмаків, чародіїв, пророків, знахарів, пише на ресурсв На скрижалях Ю.В.Котляр.

Таких козаків-чаклунів часто також іменували «химородниками» (гіпнотизерами), «галдовниками» (чаклунами), «заморочниками» (вміли напускати «морок» – туман, сон) або «каверзниками» .

Згадки про козаків з надзвичайними здібностями зустрічаються у Д.Яворницького та П.Куліша

Переосмислюючи здібності характерників через призму сучасного світогляду, можна припустити, що козакам була відома магія, телекінез, левітація, телепатія, гіпноз, сугестія — те, що досліджують сучасні інститути парапсихології

Повертаючись же до козаків-характерників, мусимо констатувати, що вони сповідували давню, язичницьку віру і були посвяченими у таємні знання про людину, природу і космос, перейняті ними від винищених волхвів.

Про них і при житті, і після життя ходили найрізноманітніші легенди, їхні надлюдські здібності вражали навіть бувалих козаків.

Простий люд називав їх чаклунами, а священики твердили, що в них вселився біс.

Характерники на Січі складали козацьку старшину. Були хранителями культури, робили посвяти у козаки. Зберігали давні волховські традиції. І хоча вже на той час формально Січ була християнізована, але ведичний дух там витав іще з попередніх часів.

Залишалось поклоніння багатовіковому дубу, де збирались запорожці .

Українські казки, легенди та перекази про козаків-характерників, вовкулаків, перевертнів свідчать, що стародавній культ воїна-вовка органічно увійшов до міфології українського козацтва.

Хоча елементи військового культу безпосередньо зафіксовані лише в деяких переказах та оповідях, проте у багатьох інших випадках їх можна реконструювати.

Скажімо, у казках та легендах про вовкулаків нерідко фігурує святий Юр, що був спадкоємцем бога війни і воїнів-звірів Одіна та слов’янського Перуна і став покровителем середньовічного лицарства Європи.

Святий Юрій (Георгій) мав дбати про вовків, як про своїх вірних воїнів-дружинників; він призначав кожному з них здобич і навіть особисто варив для них їжу, й тому, у свою чергу, завжди був оточений вовками, що вірно служили йому.

В українських легендах і переказах зустрічаємо цілі пласти розповідей про те, що козаки-характерники знали багато іноземних мов й уміли ними розмовляти, вміли насилати на своїх ворогів сон та ману, перетворюватися на вовків та інших тварин, виходили сухими з води, могли надзвичайно довго бути під водою (якщо згадати козацьку військову хитрість: перебуваючи під водою, дихати через очеретину, — тут немає нічого дивного).

Для знищення І.Нечая поляки зарядили рушницю срібляним ґудзиком. Прості ж свинцеві кулі та ядра характерники ловили руками та полами жупанів.

Жили вони дуже довго й були неймовірно сильними. Саме так описує характерників Д.Яворницький, спираючись на усне свідоцтво козака Коржа:

«Говорили, наприклад, що між ними завжди були так звані «характерники», котрих ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля крім срібної, не брали.

Такі «характерники» могли відкривати без ключів замки, переправлятися через річки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верст навколо себе за допомогою спеціальних «верцадел», жити на дні рік, залазити й вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, «перекидатися» на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і пливти в ньому по воді сотні і тисячі верст» .

Отож, одними з найважливіших властивостей козака-характерника були його здатність трансформуватися у вовка і невразливість щодо залізної зброї та куль .

Фольклорна постать січового отамана-характерника Івана Сірка, вочевидь, являє собою пізній вияв традиційного для української фольклорної бази персонажа — князя-волхва.

Його прототипом за часів Київської Русі був волхв Всеслав Полоцький, а більш пізнім спадкоємцем за часів Гетьманщини — Семен Палій. Іван Сірко став опоетизованим символом козацької доблесті і відваги в українському фольклорі.

Він мужній, безкомпромісний захисник і визволитель українського народу, непереможний борець з татаро-турецькими набігами.

За фольклорними переказами, Іван Сірко був превеликим характерником, і татари недаремно називали його шайтаном (чортом). Він міг напускати на ворогів ману та сон, знав, де й що робиться, перевертався вовком чи хортом, і ані шабля, ані куля його не брали.

Був Сірко дуже сильним, жив довго.

Джерела козацької доби мають достатньо згадок про «дива» характерників. При цьому вони є не лише у власне козацьких літописах та працях дослідників, що симпатизували козакам (наприклад Боплана), а й у стримано налаштованих до козаків авторів й навіть у відверто ворожих хроністів. А їх вже важко звинуватити у відсутності об’єктивності по відношенню до козацтва.

Це зайвий раз свідчить про те, що характерництво не було породженням багатої народної уяви, а навпаки – таємною дієвою зброєю козаків.

Так, польський хроніст М.Бельский, описуючи битву козаків Івана Підкови з молдавським господарем Петром під Яссами в 1577 році, вказує на те, що серед запорожців був воїн, який замовляв кулі.

Описуючи гайдамацькі загони, історик А.Скальковський звертає увагу на надзвичайні здібності декотрих їхніх учасників:

«Між цими ватагами були отамани, і по їхньому ще називались характерники, тобто такі чарівники, що їх жодна вогненна зброя, ні куля, ні гармата умертвити не може… ватажок так зачарує всіх у домі, що ніхто з них не почує і не побачить жодного козака з його ватаги…» .

Звичайні люди та, ймовірно, козаки характерників побоювалися. Й не дивно, бо знання, то страшна сила. Не випадково серед козаків існував вислів, що характерник і «самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити».

Щоправда,пройти випробування «на характер» було непросто й вдавалося далеко не всім. Щоб стати характерником, потрібно було пройти різноманітні складні випробування. А у якості «випускного іспиту» кандидат мав переплисти на човні всі дніпровські пороги, що зробити під час «великої води» було практично неможливо.

Та виконуючи неможливе, коли стирається грань між життям і смертю, у людини і проявляються надзвичайні здібності, які пізніше складали основу характерництва .

Козацькі характерники вміли використовувати і такі каталізатори, які зараз прийнято називати психотропними засобами.

Ось свідчення одного молодого селянина часів Коліївщини про те, як характерник Шелест хотів прийняти його в гайдамаки. Коли селянин зі страху відмовився, Шелест дав йому випити трохи горілки, а потім вимастив лице рушничним порохом, змішаним з горілкою.

«Тоді він насипав на долоню пороху, та розтер — розтер з горілкою, та помазав мені по виду, то така зараз охота взяла, що тілько дай спис у руки, здається б, пішов та й душив би всякого» .

Деякі наддніпрянські та інші місця України мають певну енергетику, які неможливо не відчути, потрапивши в такий ареал. Характерники поселялися саме в таких «місцях сили».

Енергія останніх, помножена на умови існування серед дикої природи, постійне балансування між життям та смертю, а також постійні тренування, гартували звичайних людей перетворюючи їх на вправних воїнів, або навіть на характерників.

Центри характерництва в різний час існували на знаменитому Мигійському острові на річці Південний Буг, в Карпатах, на Поділлі в Медоборах, на Волині, Чернігівщині, Черкащині, а також на Запорозькій Січі

Характерники були представниками особливого вищого стану козаків, наділені таємними військовими знаннями та посвячені у магічні ритуали та обряди.

Але ритуали були унікальною і надзвичайно складною системою психофізичної підготовки. Характерники навчали козаків розбиратися у властивостях природи та використовувати їх на свою користь

 

Share