Девальвація пам’яті: 6-й рік ворог привчає нас звикати до смepтi і витравлює нам душу. Уже є ті, хто нічого не знає ні про окупацію Криму, ні про війну

Цей пост Тані Наконечерї не можна просто байдуже пробігти очима. Але багато тих, хто просто омине його в стрічці, бо ж знову про війну. І про пам’ять.

«А он что, умер? – дівчинка років восьми показує на фотографію військового.

— Не знаю, наверное … — відсторонено відповідає їй мама і одразу ж запитує у свого чоловіка, який в цей час підходить до розстріляного автомобіля: «Это москвич, да?»

— Да нет, это иномарка какая-то, — чоловік йде роздивлятися марку машини…

Усе це триває менше хвилини, і вони рушають далі виставковим залом музею історії України у Другій світовій війні, де облаштована експозиція війни сучасної – російсько-української.

Прийшли. Це добре. Але ж табличка поруч висить. Там написано, хто це, де і коли він загинув.

На фото – Андрій Кизило…

Мені здавалося, що цього фото не бачив тільки той, хто не має інтернету.

Фото його сина, який тримає в руках світлину загиблого батька, облетіло півсвіту…Мені здавалося.

Я думаю над тим, де ми промахнулися? Як це виправити? Чи можливо це виправити?

Коли Україна ховала своїх перших Героїв, ми пам’ятали їхні імена, прізвища, дати народження навіть…

Тепер цих імен — вже не десятки і навіть не сотні, їх тисячі. На Стіні пам’яті біля Михайлівського собору вже закінчується місце…

За 5 років відбулася девальвація пам’яті. За 5 років відбулося знецінення життя.

Шостий рік ворог привчає нас звикати до смерті. І, що найгірше, йому це вдається.

Фронтові зведення давно сприймаються, як прогноз погоди: «Один загиблий, двоє поранених».

Проскролили стрічку в фб, закрили, пішли далі. Та й то, прогноз погоди багато хто емоційніше сприймає, бо це його безпосередньо стосується, це тут, це близько. Війна далеко…

700 км від Києва. 9 годин автомобілем – і паралельна реальність».

На пост відгукнулися ті, хто пам’ятає дружину Андрія Кизила:

«…Я памьятаю Ксюшу….8 місяців Артемчику. це було настільки СТРАШНО, ЖАХЛИВО…Вона малюсенька сама і така сильна….Зараз Артемчик вже майже МУЖИЧОК….Він знає Орден та Зірку ТАТКА….Він любить технику, Маму, і в КОЖНОМУ чоловікові в камуфляжі шукає ТАТКА Андрія..

Ячасто спілкуюсь із Ксю, вона неймовірна, водить машину, ганяє по Україні із малим: на Могилу до Андрюші, додому у Львів, в музей, в інститут. де навчався Андрій…..А для когось, це просто «іномарка».

Девальвація ДУШ….Це шокуюче незнання та відчуженість від реалій своєї держави…Але я так часто із цим зіштовхувалась, що сьогодні, я переконана, — якщо пошукати, можна знайти громадян України, які взагалі нічого не чули про війну та окупацію Криму.»

Share