Дякуємо, діду за «Енеїду»! Славнозвісному Івану Котляревському — 251 рік: «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди…»

9 вересня 1769 року у Полтаві народився Іван Котляревський — енциклопедист життя українського народу, один із перших ентузіастів української драматургії, нагадав на своїй сторінці у Facebook Дмитро Чекалкін.

Іван Котляревський ніколи не був одружений. Дослідники твердять: через нещасливу любов у юності, коли дівчина Марія йому відмовила, він пішов до армії. Служив у Сіверському карабінерському полку, брав участь у російсько-турецькій війні, був учасником облоги Ізмаїлу.

Під час походу Наполеона І Бонапарта Котляревський сформував на Полтавщині 5 український козацький полк.

До речі, існує версія, що його “Енеїда” була в бібліотеці Наполеона, а цар Микола І мав аж 2 її примірники.

Але деякі дослідники вважають, що історія з бібліотекою Наполеона – це вигадка, причому, настільки давнішня, що навіть Іван Франко колись сказав:

“Енеїда” – вдатна проба піднести людову українську мову до висоти літературного твору, що був гідний знайтися в похіднім куфрі Наполеона».

Перше видання бурлескно-травестійної поеми “Енеїда” було опубліковано в Санкт-Петербурзі у 1798 році без відома автора (сучасними словами, піратська копія).

Цей твір — перша пам’ятка українського письменства, що укладена розмовною українською мовою.

Треба відмітити, що Тарас Шевченко “Енеїду” критикував, називаючи її “сміховиною на московський шталт”.

Як же молодший письменник може критикувати старшого?

“Енеїда” писалася майже 30 років. Думки, вкладені Котляревським у свій opus magnum, росли і мінялися разом з ним самим.

Тому не дивно, що в пізніших частинах – там, де Еней з гультіпаки перетворюється на полководця і державця (особливо в трьох останніх піснях “Енеїди”), Котляревський використовує піднесені слова і звороти.

Із самого початку Шевченко став на іншу позицію – не перемішування українських слів із російськими, а виключно чиста українська мова.

Він визнавав заслуги попередника, але жодною мірою не наслідував його у власній творчості.

До речі, Шевченко на все життя зберіг дуже приязне ставлення до Котляревського, як людини. Їм не вдалося познайомитися особисто, але пізніше, відвідуючи Полтаву, Шевченко розшукав людей, які пам’ятали поета, і намалював його хату.

За цією аквареллю вже в ХХ столітті відновили будинок Котляревського, що стоїть зараз на Соборному Майдані.

На смерть письменника молодий Тарас Шевченко, написав вірш «На вічну пам’ять Котляревському», в якому є такі рядки:

…Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!…

Котляревський та його творчість, передусім поема «Енеїда», стали знаковими для діячів українського «національного відродження» ХІХ ст, писав Петро Кралюк у газеті День.

Так, 30 серпня (12 вересня) 1903 року, попри чималі труднощі (у той час українська мова й українська культура в царській Росії зазнавала значних утисків!), відбулося урочисте відкриття пам’ятника Котляревському в Полтаві.

Ця подія перетворилася на велику національну акцію. На неї приїхали відомі представники української інтелігенції: Христина Алчевська, Микола Аркас, Дмитро Багалій, Сергій Єфремов, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Панас Мирний, Микола Міхновський, Олександр Олесь, Олена Пчілка, Василь Стефаник, Кирило Студинський, Леся Українка, Гнат Ходкевич та інші. Олена Пчілка виступила на цій урочистості українською мовою — незважаючи на заборону.

Навіть у радянській Україні шанували Котляревського. 200-річчя від дня народження письменника там широко відзначалося.

До ювілею було видано повне зібрання його творів. Відбувалися різноманітні урочистості. Про Котляревського чимало писалося в пресі. Мені в той час було трохи більше одинадцяти років. Проте до сьогодні пам’ятаю численні інтерпретації «Енеїди» на сторінках гумористичного журналу «Перець». А це було одне із найбільш тиражних видань радянської України — його наклад сягав кількох мільйонів (!) примірників. Хіба такі речі не сприяли збереженню української національної свідомості й формуванню української ментальності?!

І це в період застою, коли пройшла перша хвиля арештів українських дисидентів. Правда, на чолі тодішньої УРСР залишався Петро Шелест, якому не байдужою була українська культура — чого, боюсь, не скажеш про багатьох високопоставлених можновладців незалежної України.

Принаймні Шелест і тодішня республіканська комуністична номенклатура вважали, що Котляревському треба віддати належну шану — що й було зроблено.

А ось у часи незалежності про Котляревського забули. Чи майже забули. Для нашої владної еліти він виявився неактуальним.

АЛЕ ЧИ ЦЕ ТАК?

Не так давно довелося познайомитися з одним воїном, який тривалий час воював на Донбасі й який вивчив на пам’ять «Енеїду» Котляревського. Цей твір надихав і надихає його.

Зрештою, Котляревському довелося повоювати з турками. І в «Енеїді» можна знайти чимало військової героїки. Ось хоча би такі слова:

«Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильнійша

од гармат»,

Творчість Котляревського і сьогодні для нас має значення — зокрема, у протистоянні з Росією. Інша річ, що вона потребує належного осмислення. Зокрема, в антиімперському ключі.

Share