Генерал Хомчак, що вийшов з Іловайська: З Зеленським спілкується українською і поважає Коломойського

Начальник Генштабу ЗСУ Руслан Хомчак: Про мене багато говорять, але я ніколи нічиїм не був… Я буду працювати на президента України, бо його прийняв народ, а я давав присягу народу України.

В інтерв’ю для УНІАН, ТСН та ТСН Тиждень бойовий генерал, новопризначений начальник Генерального штабу ЗСУ Руслан Хомчак розповів, як виходив зі своїми бійцями з Іловайського котла, наскільки близькі стосунки має з Геннадієм Корбаном та Ігорем Коломойським, чи хтось із них рекомендував його особу на посаду очільника Генштабу у спілкуванні з президентом Володимиром Зеленським, та свої враження від зустрічі з ним.

Бойовий генерал Руслан Хомчак, який, на початку агресії з РФ, в один з найскладніших і найдраматичніших періодів у війні, був командувачем сектору «Б» сил АТО і особисто, разом з іншими бійцями, виходив з Іловайського котла, став начальником Генерального штабу ЗСУ.

В день його представлення особовому складу ЗСУ 23 травня, Хомчак, в УНІАН, ТСН та ТСН Тиждень, розповів про Іловайську трагедію, поділився своїми враженнями від знайомства з новобраним президентом Володимиром Зеленським та анонсував фундаментальні зміни в армії.

Він не оминає своєю увагою загрозу широкомасштабного вторгнення Росії та можливі переговори з бойовиками на Донбасі.

Щиро розповідає про своє ставлення до спроби проходу кораблів ВМС через Керченську протоку наприкінці минулого року, знайомство з Коломойським та чи могла Україна втримати Крим на початку 2014 року.

  • Полторак на церемонії представлення заявив, що з вашим призначенням «якість виконання завдань буде нарощуватись, а ефективність підвищуватись». Як ви розцінюєте такий «військово-політичний комплімент» від міністра?

Я, коли йшов на цю посаду, чудово усвідомлював, що мені потрібно буде робити. Я себе не тішив ілюзіями і не чекав компліментів ні від кого. В принципі, як показують сьогоднішні [дописи] у Facebook, і все інше, тих компліментів і немає. Але кожен має право говорити все, що він хоче.

Я знаю свої завдання, і найголовніше, що я розумію свою відповідальність. Керівництво держави, яке обрано народом, значить, і український народ, довірили мені керувати тим угрупованням ЗСУ, яке сьогодні є в Україні, і виконувати завдання по захисту нашої держави.

Це основне завдання, для якого призначена армія. Роботи для будь-якого начальника Генштабу буде з головою.

Чому? Бо це живі люди і життя не зупиняється. Міністр зі свої досвідом, своїми знаннями, знає, що підвищують стан боєготовності, у першу чергу, люди та відношення до людей.

Особовий склад? Особовий склад – це і командири, і всі інші, це люди, це живі люди. Особовий склад – це звучить якось сухо. Коли в людини горять очі, вона готова здійснити нездійсненне, а коли в людини опущена голова, то вже нічого не зробиш.

Ставлення, бойовий дух, турбота про людей – це все взаємопов’язане. Іноді людину достатньо вислухати, почути її проблему, навіть ще не вирішивши її, людині вже приємно, що її почули і хочуть їй допомогти.

  • Указ про ваше призначення був одним із перших підписаних президентом. Як давно ви знаєте новообраного очільника держави? Коли саме він запросив вас для першої розмови, щоб ви очолили Генштаб та як відбулась ця розмова?

Особисто я познайомився з сьогоднішнім президентом після його перемоги у другому турі, дату не пам’ятаю. Мені зателефонували з незнайомого номера (а не беру слухавки від незнайомих номерів), після чого скинули СМС, що це помічниця президента і чи можна зі мною якось зв’язатись. Я їй передзвонив. Вона запитала, чи міг би я прибути, якщо в Києві, на зустріч з президентом, що він мене хоче запросили і поспілкуватися.

На наступний день була призначена зустріч, я на неї прибув…

Так, це було до інавгурації, за декілька днів. Ми зустрілися і так я познайомився з президентом особисто.

Знали ми його як людину, яка багато років влучно вміла знаходити проблеми влади і гостро їх висвітлювати.

Коли ми сіли спілкуватися, мені було сказано, що він ще не має ніяких повноважень, тому ніяких обіцянок, нічого не пропонувалось, це було просто спілкування.

Було поставлене питання, якою мовою ви хочете спілкуватися. Я сказав, що мені все одно, якою мовою спілкуватися. Президент запропонував спілкуватися українською мовою і ми спілкуватися українською мовою, причому нормально.

Те, що я чув під час виборчої кампанії, виявилося зовсім не таким. Президент мене вивчав. Я бачив, яким поглядом він дивиться – це був погляд не артиста, це був погляд психолога, який все вивчає, заглядає всередину тебе.

Ми говорили про життя, президент мене розпитував про Іловайськ. Він хотів чути, бо багато є інсинуацій з цього приводу, багато є неправдивої інформації. Найголовніше, що за тих 5 років, які пройшли, одні й ті самі люди по-різному видають інформацію, видумують нісенітницю.

Я йому коротко розповів (адже навіть якщо просто обмалювати всю картину треба не 5 і не 10 хвилин), потім ми поспілкувались про те, яку посаду я займаю, ким я був.

  • Яке враження на вас справив Зеленський саме як Верховний головнокомандувач?

Я був дуже здивований тому, що він задавав питання з розумінням справи. Коли людина, яка у військовій сфері не є спеціалістом, але задає питання з розумінням, то є діалог. Тобто я був приємно здивований, що він настільки розуміє, шо він хоче.

  • Опоненти під час виборчої кампанії закидали Зеленському, що він нібито виявиться слабким лідером та головнокомандувачем. Чи ви відчули слабкість в розмові з ним?

Навіть відомі мольфари чи пророки говорили одне, а відбувалося не так. Я б на себе не брав відповідальність сказати, яким хто буде.

Коли я поспілкувався з Володимиром Олександровичем, я побачив цупку людину, яка цікавиться, яка не просто задає питання заради того, щоб їх поставити. Був живий процес. Інтерес, енергія, яка до чогось веде.

Це дуже велика сила, коли людина має енергію, і коли вона чогось хоче. Таким було моє враження.

Слід розуміти, що Верховний головнокомандувач – це, в першу чергу, відповідальність, але це не значить, що це цар, який один визначає, як все буде. Для цього є ще дуже багато посадовців, які підготовлені, які знають, які беруть участь і колегіально ухвалюються рішення, які потім виконуються.

В президента є дорадчий орган — РНБО…

  • Один із пріоритетів, який був для вас поставлений – це кадрові зміни в ЗСУ. Що буде з людьми, які не віддали честь новому президенту і які взагалі кадрові зміни ви можете анонсувати?

Дивіться, президенту ніхто не віддавав честь, від них того не вимагають. У тому, що дехто не віддав військове вітання президенту, я не бачу ніякого подвійного дна. По-перше, я чудово знаю генерала Луньова (Командувач Силами спеціальних операцій України генерал-майор Ігор Луньов, – УНІАН), ніяких викликів він не кидає, він добросовісний, порядний генерал, який виконує свої обов’язки. Можливо, перехвилювався.

Ніякого демаршу немає, в цьому я впевнений. Він професіонал, військовий, він не політик і в політику не влазить.

  • Він залишиться на своїй посаді?

Я прийшов не з тим, щоб усіх зняти з посад. Всіх поміняти – це не вихід. Звичайно, я прийматиму кадрові рішення, тому що я знаю, який я хочу бачити процес управління. Він сьогодні не зовсім такий, який треба.

Але спочатку треба розібратися, в чому причина, і підправити. Тому що, якщо люди обіймають ті чи інші посади, вони не з неба на ті посади впали, вони теж служили, за ними йдуть люди, колективи… Зараз я заслуховую командувачів.

Я маю своє бачення як головний інспектор (до призначення на посаду керівника Генштабу Руслан Хомчак обіймав посаду головного інспектора Міноборони, – УНІАН), я знаю реальний стан справ у ЗСУ з позиції головного інспектора.

Сьогодні я хочу почути від командувачів їхнє бачення, їхнє розуміння, що вони зробили, які вони бачать проблеми, які вони бачать шляхи їх вирішення. Якщо я не буду задоволений тим станом справ, який є, і тим, яке вони мають бачення, то, звичайно, якісь зміни будуть. Цілі знімати усіх з посад у мене немає.

У мене немає кумів, друзів, яких я хочу кудись поставити. Я хочу дати якомога швидше хороший результат в плані того, що в армію підуть люди.

Сьогодні, на жаль, черги в армію немає, а вона повинна бути. У нас що населення не патріотично налаштоване? Налаштоване. У нас населення не любить Україну? Любить Україну.

Я під час служби проїхав усю Україну – це чудові люди з різною історією, різним вихованням, різними ментальними поглядами, але люди чудові, у нас чудова молодь. А чому чудова молодь не хоче йти в армію?

  •  Мало платять…

Не тільки. Це не на першому місці. Ставлення колективу людину не задовольняє. Людина від добра не тікає. Людина, навпаки, до добра йде. Сьогодні армія забезпечена в рази краще, ніж це було на початку війни. Сьогодні відношення суспільства та влади до армії набагато краще, але люди не йдуть, значить є проблема.

  • Що ви збираєтесь з цим робити?

Вивчаємо проблему, вивчаємо бачення тих, хто має працювати. З ними і будемо змінювати цю ситуацію.

  • Як ви ставитесь до військової доктрини Зеленського, яку передав журналістам радник новообраного президента з питань безпеки та оборони Іван Апаршин? В ній, серед іншого, відзначається, що посаду начальника Генерального штабу планують відокремити від посади головнокомандувача Збройних сил.

Прекрасно до цього ставлюсь. Це не Апаршин придумав, це вже давно прийняте рішення тут, в Міноборони, в ЗСУ. Це один із процесів нашого наближення до європейської спільноти. Це нормально.

Коли я йду на посаду (а я їх багато пройшов в моєму віці, в моєму званні), я думаю про те, як я буду йти з цієї посади. Не як я буду вічно «царювати», а як буду йти, з яким обличчям, і чи буду я потім опускати очі перед людьми, чи не буду.

  • За Іловайськ ви опускали очі?

Не опускав і опускати не буду. Ви повинні розуміти, що про події в Іловайську я знаю більше за всіх. Не тому, що я такий розумний, а тому ,що я був людиною, яка бачила це все. Я знаю, кому які задачі ставилися, хто кому доповідав, хто кому що говорив. А коли ви чуєте щось про Іловайськ від солдата, молодшого офіцера, – це те, що вони бачили, вони можуть оцінити свою ділянку відповідальності.

Я не збираюся коментувати кимось замовлений негатив, я не буду витрачати силу й енергію, щоб копатися в цьому. У мене немає часу витрачати своє життя на це, адже маю стільки хороших намірів, які ще маю зробити. Я виконував наказ керівництва.

Якщо хтось хоче почути від мене конкретні прізвища для того, щоб призначити собі ворогів, чи зробити собі ідолів, я би від того відійшов. Були посадові особи і всі виконувати свої задачі. Хто і як виконував – відповідь на це дасть слідство.

  • Чому воно так довго йде?

Це питання треба адресувати не мені. Я не можу впливати на слідство. Знаю, що працювала серйозна група слідчих, що ця кримінальна справа таємна, тому я не даю ніяких інтерв’ю.

Всю інформацію, яка була, я розповів прокуратурі та тимчасовій слідчій комісії ВР.

Для мене той бій не закінчився, тому що досі невідома доля багатьох, хто пропав безвісті… Це все – тягар в моїй душі. Але я ні перед ким очі не опускаю. Не тому, що я такий безстрашний, а тому, що я зробив все, що міг зробити.

Напевно, головна моя проблема в тому, що я залишився живим. Всі там були в однакових умовах. Там не можна було стояти на горі і керувати, як Наполеон: ви – праворуч, ви – ліворуч, а тут кавалерія вперед. Треба там бути, щоб це бачити. І коли пишуть, що Хомчак три дні пропав після виходу з Іловайська, а потім ховався на дачі у Корбана, то я хотів би знати, а де у Корбана дача, чи вона в Україні.

Я мав таку саму можливість загинути, як і всі, тому мені не соромно. Я зробив все, що я міг в тій ситуації. Тоді наявність генерала там (в Іловайську, – УНІАН) була елементом стримування для бійців. Тому що всі дивляться, що генерал тут, він не дурень, він себе поважає, не тікає, значить, ми теж будемо воювати.

Хоча у мене були ситуації, коли мені казали, що всі вже залишають Іловайськ, а казав – «ні, я на місці», тоді все – «ми воюємо далі».

У нас було багато «пропозицій» з іншого боку. Але коли мені був запропонований «вибір» залишити добровольчі батальйони, а вийти військовим з технікою, ми на таке не пішли. Залишилися всі разом.

І коли потім запропонували залишити зброю і піти без зброї, теж ніхто не пішов….

  • Як і коли ви вийшли?

Ми вийшли з Іловайська у безпечну зону в місто Комсомольськ десь 4-5 ранку 31 серпня. Коли ми виходили, я зв’язався з керівником АТО, генералом Муженком по телефону і сказав, щоб прислали вертоліт, бо у нас поранені.

Наша група складалася з 14 чоловік, ми з собою тягли бійця тяжко пораненого в плече. Після виходу нас вивезли в Стару Ласпу, туди підходила перша бригада оперативного призначення Нацгвардії, вони надали допомогу пораненому, кавою і чаєм нас пригостили, бо не їли декілька днів взагалі, а воду пили з Кальміуса…

За нами прийшов вертоліт. Ми прилетіли в 61-ий госпіталь. Я там пересів в інший вертоліт, з десантниками, через 50 хвилин був в штабі АТО в Краматорську і сидів перед керівником АТО, командувачем Нацгвардії, міністром оборони. Доповів їм всю ситуацію.

Це було 8-9 ранку 31 серпня. А на ранок 1 вересня я був в Адміністрації президента та доповідав про стан справ президенту.

  • Про що ви доповідали?

Доповідав, що всі, хто виходили з Іловайська, – це герої. Мова не про те, щоб всім дати Героя України, але їх треба назвати. Вони заслужили бути героями. Люди хоробро воювали…

Ситуація трагічна, але, можливо, та ситуація переламала хід всього, що є.

Ми не знаємо, що сталося б, якою зараз була б лінія зіткнення, якби не трапилось тієї ситуації. Тому людям — і мертвим, і живим — треба подякувати, що вони тоді не здалися, вони не тікали в РФ, вони дійсно воювали достойно.

Це був момент, коли росіяни зрозуміли, що далі йти не можна, тому що українці йдуть на смерть, але не здаються.

Я хочу, щоб ця трагічна ситуація була більш повчальною і висновки були більш ширшими та зрозумілішими. Там була показана воля українського народу. Там було показано, що добробати – це не якісь нацисти, які прийшли вбивати, людей вішати, а які разом з військовими поряд воюють.

  • Повернімось до подій сьогодення. На вашу думку, чому Порошенко на завершенні своєї президентської каденції змінив командуючого в зоні проведення ООС?

Я не хочу давати оцінку рішенням колишнього президента, тому що я не знаю чим він керувався. На мою думку, в той час, коли змінюється влада в державі, кадрові зміни не на часі, особливо там, де в нас ситуація напружена, а напружена і загрозлива вона на сході України.

Я би не міняв людину, яка рік володіла ситуацією повністю, знала та управляла. Але це я б так робив. А якими думками керувався президент, я не знаю.

  • Ви залишите Сирського на посаді командувача Об’єднаними силами на Донбасі?

Я буквально щойно розмовляв з керівником операції Об’єднаних сил генералом Сирським. Він не перший раз там, він прекрасно знає театр військових дій, ми всі там в свій час керували, він володіє ситуацією.

Питання, що він нібито не справиться з обов’язками, не стоїть. Він виконує задачі, але якщо в процесі кадрових перестановок доведеться щось змінити, він вічно там не буде на тій посаді.

  • Щодо оперативної обстановки на Донбасі та поблизу кордонів України. Багато було заяв перед виборами та під час виборчої кампанії щодо майже неминучого відкритого вторгнення Росії. На вашу думку, наскільки зараз є серйозною ця загроза?

Ситуація на Донбасі загрозлива, тому що на Донбасі проти нас протистоїть РФ. А загроза прямого вторгнення завжди може бути. Питання, коли вона може бути?

Я думаю, що завтра прямого вторгнення не буде. Тому що для будь-якого вторгнення повинна бути мета. Якщо мети немає, то просто йти вбивати ніхто не буде. Звичайно, ситуація напружена, ситуація непроста, і ми повинні кожного дня займатися тим, щоб наша армія була боєздатна, готова до всього, що тільки може нам загрожувати.

  • Останнім часом багато розмов ведеться про переговори, в тому числі з так званими «ДНР» і «ЛНР». Як ви до цього ставитеся?

Я проти всяких переговорів, я військова людина. Я начальник Генерального штабу, і в мене функції зовсім інші, я не переговорник. Нехай про це говорять МЗС, усі інші структури, які мають вести перемовини. А я маю готувати ЗСУ до можливих всіх загроз, до адекватного реагування на них, з мінімальними втратами.

  • А чи є військовий варіант розв’язання конфлікту на Донбасі?

Суто військового варіанту я не бачу.

  • Чи доцільна була спроба проходу кораблів ВМС ЗСУ через Керченську протоку наприкінці минулого року? Чи ви будете рекомендувати новому президенту знову направляти туди українські кораблі?

Мій принцип один – цінність людини найвища. Тому, приймаючи будь-яке управлінське рішення в зоні ООС чи поза нею, перше і найголовніше – це прогнозувати, як це буде загрожувати життю людини, тобто військовому.

Європейські армії витрачають мільйони та мільярди, щоб краще побудувати ракету, щоб вона полетіла, а не щоб йшов солдат і загинув. Людина там є головною. Я би хотів, щоб ми до того прийшли.

Я не можу оцінювати Керченську операцію, я тоді не був [на посаді начальника Генштабу]. Звичайно, не треба було наражати моряків на загрозу.

Дуже погано, що вони в полоні, але добре, що вони живі, зважаючи, що них відкрили вогонь і вони могли загинути. Я впевнений, що з полону їх визволять.

Я на сьогодні ще не спілкувався з командувачем ВМС, тому що він полетів з міністром на стрільби. Він повернеться, і коли я буду його заслуховувати, я йому задам це питання – чим він керувався, чи він прогнозував це все, мені теж цікаво це все почути.

У нас не так багато морських суден для того, щоб ми могли їх так роздавати.

  • Чи ви запитували президента Зеленського, з яким міністром оборони ви буде працювати, чи він казав, що в нього є кандидатура?

Я не обговорюю старших керівників. Міністр оборони – це не моя креатура. Єдине, що я президенту сказав, що якщо я буду якимось посадовцем, чи можу розраховувати на його підтримку в питаннях, де він назначає командувачів. Тому що є категорії в ЗСУ, які назначає він. Президент мене запевнив, що підтримка, якщо це буде обґрунтовано і це будуть правильні рішення, буде.

Хочу сказати, що я не обираю собі начальників. Я буду працювати з будь-яким. Я працюю з міністром оборони Полтораком, я працював з ним два роки, він був моїм безпосереднім керівником. Сьогодні він міністр оборони, і у нас немає жодних проблем в роботі, є розуміння і є підтримка.

Прийде інший міністр, я не збираюся з’ясовувати стосунки і показувати, хто розумніший. Мене хвилюють тільки службові питання.

  • Кажуть на посаду вас порадив Геннадій Корбан.

Не думаю. Я з Геннадієм Корбаном не спілкувався чотири роки. Після того, як він залишив країну, у нас контакти, на жаль, були припинені.

  • Ви знайомі з Ігорем Коломойським? Звичайно. Коли в останнє ви з ним спілкувалися і чи він міг порадити Зеленському вас призначити?

Хочу, щоб не було ніяких інсинуацій. Я був командиром 6-го армійського корпусу в Дніпрі (на той час Дніпропетровськ), ми там сформували оперативне командування «Південь», яке територіально відповідало за 11 областей південного сходу.

Коли після Революції гідності Ігор Валерійович був призначений головою Дніпропетровської ОДА, і коли я побачив, що Дніпро в один момент став українськи містом, я був здивований, наскільки патріотично піднялась область, наскільки люди були готові стати на захист своєї області, щоб тільки не до них не зайшло це все. Це не награно, це реально.

Я, як керівник командування, не міг не співпрацювати з головами обласних адміністрацій, в тому числі і з Ігорем Валерійовичем. Оскільки мій штаб знаходився в 5 хвилинах їзди від ОДА, у нас з ним була можливість спілкуватися частіше. Мені подобався підхід у прийнятті рішень, тому що не було двояких відповідей, була відповідь «так» або «ні», була реакція і була конкретика.

Я люблю, коли людина конкретно говорить, конкретно робить і відповідає за свої слова і справи. Коли я тоді їхав тоді в зону АТО керівником сектора «Б», то я приїхав до Ігоря Валерійовича, сказав, що я їду в АТО, і будете працювати з моїм начальником штабу, генерал-майором Наєвим.

Він мені каже: «Почекайте, пане генерал», а через декілька хвилин каже: «Вас внизу чекає білий броньований мікроавтобус, будь ласка, візьміть його». Я говорю: «Не потрібно, у мене штаб по всім керівним документом знаходиться в більше 100 км від лінії бойових дій, не думаю, що мені там щось загрожує».

Він відповів: «Я вас дуже прошу, візьміть, щоб він у вас був». І, чесно кажучи, в тому числі той мікроавтобус рятував життя.

  • Можна сказати, що ви людина Коломойського?

Я хочу, щоб ви зрозуміли і сказали всім: Хомчак — син своїх батьків. Я ніколи нічиїм не був. Я не знаю, чому хтось хоче мене до когось приписати. Я був знайомий з Ігорем Валерійовичем, я знаю його і поважаю за те, що він робив.

Якщо хтось мені скаже, що я людина Зеленського, теж треба розставити крапки над «і». Є президент Зеленський, є начальник Генерального штабу Хомчак. Я буду працювати на президента України, бо його прийняв народ, а я давав присягу народу України.

  • Чи є можливість зараз скасувати призов?

Я не думаю, що це питання зараз нагальне. Для того, щоб скасувати призов, треба підготувати таку систему допризовної підготовки молоді, щоб дійсно вони завтра могли стати на захист держави.

Коли почалась війна і почалася мобілізація, це був жахливий період. Коли в 93-ій бригаді, яка мобілізовувалась, підходжу до чоловіка років 30-и, який з жахом біля БМП і дрижить, запитую: «Що сталося ? Вам погано?», він каже: «Я механік-водій цієї машини, але… я її ніколи не бачив».

Говорю: «Ви служили в армії?», він каже: «Служив в штабі». Уявіть собі, які він в бій піде?

Тобто я за те, щоб, коли у нас буде створена система, вся молодь була готова захистити свою батьківщину, коли доведеться. Тоді, можливо, призов доведеться скасувати.

  • На момент початку війни з РФ і до липня 2014-го ви були командувачем оперативного командування «Південь». Володіючи всією повнотою інформації про оперативну обстановку і стан армії на той момент, на вашу думку, Україна могла втримати Крим?

Якби тоді ми володіли всією інформацією, можливо, все було б по-іншому. Я не знаю, куди надходила інформація від розвідки та зовнішньої розвідки. Але до мене інформація не доходила.

Станом на 2014 рік ті війська, які були в моєму підпорядкуванні, були або скорочені або дуже скорчені.

  • Чи Україна мала починати військові дії, щоб зупинити інтервенцію Росії і подальшу анексію півострова?

Для того, щоб військові могли починати стріляти, має бути визначений відповідний стан в регіоні, або в державі. Це – найперше. Тому що, якщо цього немає, тоді військові поза законом.

Звичайно, що військові мали б діяти, але, розумієте, яка ситуація була в Криму – Росія готувалася забрати Крим з моменту, коли Україна стала незалежною.

Питання виникає, хто і що робив з того часу, щоб цього не допустити.

Я в своєму житті в Криму був рази три. Крайній раз в 2010 році, коли сказали, що Крим – це Європа, і можна їхати відпочивати. Я взяв путівку у військовий санаторій в Алупку і поїхав туди.

Але пізніше сказав, що більше туди не поїду відпочивати, тому що був шокований від того, що там побачив. Це був поганий залишок Радянського союзу, повсюди реклама російської горілки з триколором.

Я собі задавав питання, чи я в Україні. Я не розумів, де я знаходжусь.

Захоплення Криму почалося набагато раніше, тому що сьогодні треба захопити оце (показує на голову, — УНІАН), а вже фізично це вже питання часу… Тому ми повинні воювати за людину, за те, що в неї в голові.

Share