Його звали Сашко. Він не дожив до весни…

Його ім’я Сашко, і більше тижня він перебував в абсолютній темряві під назвою «кома».

У той час, коли люди займались своїми повсякденними справами: розмовляли, сміялись, працювали, цей 21-річний хлопчина лежав серед тиші лікарняної палати, написав на своїй сторінці Facebook волонтер Ян Осока.

І переважна більшість з нас навіть не знала, що у той самий час, коли навколо нас вирувало життя, для одного молодого хлопця спливали останні години перед кінцем.

Прошу прочитати, я хочу, щоб ви знали за нього.

Олександр Вікторович Казміров народився 21.11.1996 року у селищі міського типу Стара Синява Хмельницької області.

З 2003 по 2009 роки навчався у Щербанівській ЗОШ 1-2 ступенів, а з 2009 по 2012 роки – у Заставецькій середній школі.

По закінченню вступив до Жмеринського ВПУ за спеціалізацією «залізничний транспорт» на фах «провідник пасажирського вагона; квитковий та багажний касир; прийомоздавальник вантажу та багажу», але провчився лише один рік, залишивши навчання у зв’язку з відсутністю коштів.

Починаючи з 2013 року чоловік працював на різних роботах, щоб допомагати своїй родині.

13.07.2016 року Олександр підписав із ЗСУ контракт.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го відділення 1-го взводу 6-ї роти 2-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

17 лютого о 17.20 у Донецькій області, під час обстрілу наших позицій з СПГ-9, Олександр Вікторович отримав важке поранення голови, був доправлений до Харківського військового шпиталю, де переніс операцію та перебував у стані коми.

Близькі, лікарі та волонтери, небайдужі до цієї трагедії люди сподівались, що він викарабкається. Сподіватись — це все, що залишалось. Але цього разу смерть не пішла сама, Сашко пішов із нею.

Він помер у ніч на 26 лютого, не приходячи до свідомості.

У нього залишились батьки та сестра.

До нас приходить календарна весна. Нова пора року, новий настрій, нові мрії.

Завтра ми відкриємо зранку очі, і все почнеться знову: зустрічі, розмови, сміх, кохання, образи, постійна нескінченна солянка, розбавлена світлом чергового дня життя.

А у реанімаціях та палатах інтенсивної терапії продовжуватимуть лежати поранені та скалічені війною хлопці, деяким з них може випасти нещаслива доля так і не відкрити більше своїх очей.

Подивіться на цю світлину, його ім’я Сашко. Запам’ятайте його таким.

Олександра Казимірова поховали 1 березня у селі Шарівка Ярмолинецького району.

Share

One Comment

  1. Leandra Battiest

    I just want to tell you that I am new to blogging and site-building and actually enjoyed you’re blog site. Probably I’m likely to bookmark your website . You really come with amazing well written articles. Cheers for sharing with us your web page.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.