Йому назавжди 28… Волонтера, який, попри страшні катування, не виказав товариша, поховали на рідній землі

Волонтера, який загинув майже чотири роки тому, поховали на рідній землі.

Історія вірності та сили Дмитра Гончаренка.

20 квітня у Василькові прощалися з 28-річним волонтером Дмитром Гончаренком. Провести героя в останню путь прийшли близько сотні земляків і побратимів.

Чоловік загинув ще в липні 2014-го. Його шукали чотири роки, і лише тепер, як кажуть місцеві, він «повернувся додому», пише газета «Експрес».

…Мікроавтобус, в якому Дмитро Гончаренко з товаришами тоді, у 2014-му, віз пакунки для українських військових, заїхав у захоплений сепаратистами, російськими казаками та кадировцями Сєверодонецьк.

Трьом волонтерам вдалося вирватися, а 28-річного Дмитра схопив патруль сепаратистів. Після двох діб допитів та катувань патріота розстріляли, а тіло кинули у річку Сіверський Донець.

Місцеві витягли його та поховали. Це сталося у липні 2014 року.

Ідентифікувати тіло вдалося за експертизою ДНК тільки навесні 2018-го.

«Тоді ситуація склалася така, що важко було зрозуміти, де чиї блокпости, — згадує Сергій Бірюков, товариш Дмитра та голова ГО «Васильківська самооборона «ВІДСІЧ». — На останньому нашому не попередили, що далі — сепаратисти. Ми під’їхали до нього, люди зі зброєю взяли паспорти перевірити, але потім у них якась колотнеча вийшла, документи віддали, не глянувши в них, сказали проїжджати.

Ми зауважили на бійцях шапки з червоною облямівкою і зрозуміли, що це російські козаки. Але вже було пізно розвертатися. Десь о сьомій вечора ми потрапили в захоплений Сєверодонецьк. Довго блукали, думаючи, як вирватися. У нас же повний бус із пакунками для бійців, де вказано їхні прізвища, телефони. Готова база даних для сєпарів!

Урешті вдалося зв’язатися із місцевим проукраїнським жителем. Той із нами зустрівся вночі, завів до себе у квартиру. Написи на пакунках знищив, а машину заховав на підприємстві, де працював під прикриттям.

Нас було четверо — я, Дмитро, Олег та Михайло Гаврилюк, теперішній нардеп.

Місцевий активіст сказав, що має вказівку вивезти тільки Гаврилюка. Нам же доведеться вибиратися самим.

Ми ризикнули їхати на неокуповану територію рейсовими автобусами, вони тоді ще їздили.

Автовокзал уночі обстріляли з міномета. Це зробили самі сепаратисти, але сказали, що то справа рук військовослужбовців ЗСУ. Тож місцеві були дуже злі.

Ми вирішили їхати різними рейсами, щоби не привертати уваги.

Першим вирушив Олег. Проїхавши блокпост, зателефонував і повідомив, що документи у них не перевіряли, бо розлючені місцеві жителі не дали сєпарам це зробити.

Другим поїхав я. Молодий сепаратист на посту дуже доскіпувався до пасажирів, особливо до молодих чоловіків. Вважав, що він герой захисник, а вони зрадники, бо їдуть із міста.

Я сидів у кінці автобуса біля молодої жінки. Сєпар так уже всіх дістав, що на нього почали кричати, мовляв, чого так довго? Тому, коли він підійшов, я лишень показав йому обкладинку паспорта. Але в руки не віддав. Після цього його буквально виштовхали з салону.

А потім мені подзвонили і сказали, що Діма не поїхав. Він здав квиток, повернувся до того активіста — забрати ключі від нашої машини. Мовляв, автомобіль належить Олегові, треба його повернути.

Я насилу вмовив його телефоном облишити цю справу, бо автомобілем він би ніяк не виїхав».

За словами товариша, Дмитро повернувся на автовокзал, там його затримав сепаратистський патруль. Прописка у Київській області, фото та відео з Майдану в телефоні…

Його допитували і катували. Випитували, де товариші, хто допомагав? Били нещадно, але він не виказав ані місцевих, ані квартиру, де був Гаврилюк.

«Через два дні активістам вдалося польовими дорогами вивезти Гаврилюка, зголивши йому вуса, — каже Сергій Бірюков. — Одна з політичних сил розтрубила про це у ЗМІ, щоби попіаритися.

Гадаю, почувши, що козак Гаврилюк був в Сєверодонецьку і зміг виїхати звідти, сєпари зовсім оскаженіли, і Дмитрові довелося немало витерпіти».

Кати телефонували цивільній дружині Дмитра. Голос волонтера вже неможливо було впізнати через сильне побиття. Жінці повідомили: оскільки Діма нічого не каже, то вони його розстріляють.

Погрозу вони виконали. Дмитра зв’язали дротом, вистрелили в голову та викинули з моста в Сіверський Донець.

Місцеві згодом витягнули тіло та поховали.

«Після звільнення міста довго з’ясовували, чи це Дмитро у тій могилі, — каже Сергій. — Взяли зразки ДНК у батьків, провели кілька експертиз.

Усі сподівалися, що він у полоні. Ми подавали його в списки на обмін, але сєпари відповідали, що у них такого нема.

Ми знали, що Дмитро — твердий горішок, але щоб аж такий! Не кожен витримає дводобове катування і не викаже нічого».

Дмитрові завжди буде 28. У нього залишились сиротами двоє дітей…

Share

5 Comments

  1. website host

    My family members all the time say that I am wasting
    my time here at net, except I know I am getting familiarity every day by reading such good articles or reviews.

  2. web host

    Howdy! I know this is kinda off topic but I’d figured
    I’d ask. Would you be interested in trading links or
    maybe guest writing a blog post or vice-versa? My website
    covers a lot of the same subjects as yours and I feel we could
    greatly benefit from each other. If you might be interested feel free to send me an e-mail.

    I look forward to hearing from you! Wonderful blog by
    the way!

  3. cheap flights

    Tremendous things here. I’m very satisfied to see your article.
    Thank you so much and I’m having a look forward to touch you.
    Will you kindly drop me a mail?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.