Карта памяти с телефона: Все еще живы, и Вадиму здесь — 22. Идет время…уходит. Память — вот что остается…если есть те, кто помнит.

18 августа у Вадима Наумова день рожденья. Ему было бы 25 лет…

Этот пост и эта история в поддержку двух любящих его сердец мамы Инны Сергеевны и бабушки Анны Сергеевны, написал на своей странице в Facebook известный волонтер, автор проекта «Блокпост памяти» Павел Нетесов.

«Я расскажу их историю 28 и 29 августа под стенами Михайловского Собора. Инна Сергеевна как всегда будет с нами в эти дни. Сегодня она на кладбище у сына.

Распространите этот пост сделайте ей приятно. Мы помним защитника Украины Вадима Наумова.

«Карта пам’яті з телефону Вадима Наумова»

Неможливо уявити, що в тій маленькій карті пам’яті може вміститися ціле життя людини, але саме так воно і є.

Це життя молодого хлопця, якому було всього двадцять два роки, коли він загинув на російсько-українській війні, захищаючи свою землю від ворога.

Саме за світлинами, які зберігалися на цьому шматочку пластика і металу, який вилучили з залитого кров’ю телефону невідомого загиблого бійця, провели первинну ідентифікацію особи.

Ось, наприклад, фото, де вони з мамою Інною Сергіївною на Майдані весною 2013 року, після присяги Вадима на вірність Україні.

А ось він узимку того ж року під стінами Верховної Ради на протилежному боці від Майдана.

А тут він з гітарою, грає та співає свої пісні, далі Вадим вже в камуфляжі на «бетері» на буремному сході.

Й ось остання світлина: на ній у нього вигляд вже зовсім дорослого чоловіка, зовсім інші очі.

Але й це не все, він, знаходячись на своїй позиції, записав відео на свій телефон.., останнє… відео 1-го вересня 2014 року.

Через кілька годин він прийме бій з ворогом і загине, рятуючи своїх товаришив.

Вадим за національністю росіянин, мешкав тривалий час з батьками у Росії. Потім вони вдвох з матерю приїхали до її рідного Козятина на Вінниччині до бабусі Анни Сергіївни. Тут він закінчив школу та став дорослим ще змалку, бо без батька треба було піклуватися про своїх рідних жінок.

Коли почалася війна, батько Вадима телефонував з Росії та пропонував переїхати до нього. Але Вадим відмовився. І ось бруствер окопу, на ньому лежить снайперська гвинтівка, за кадром голос Вадима: «Ось вона, наша висоточка. Ось там далі – пам’ятник героям, які обороняли цю висотку колись від німецьких загарбників. А нині ми вже обороняємо її від російських загарбників. Нічого, все буде нормально.»

Довгих три місяці тривали пошуки зниклого безвісти хлопця. Але все склалося так, що він, не зважаючи ні на що, повернувся додому.

Повернувся в цьому фото та відео, повернувся гранітним монументом у центр свого міста, до своєї військової частини, в якій навічно буде кожного дня виголошуватись його їм я.

Share

One Comment

  1. Ernie Foo

    I just want to mention I am just beginner to blogging and actually savored your blog. Very likely I’m planning to bookmark your blog post . You actually have very good writings. Thanks a bunch for revealing your website.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.