Катерина Донцова — гepой цієї вiйнu: вона рятyвaла від Росії наших малюків, а зараз шукає для них «вітамін М» — мам

Герої цієї війни…

Імена та історії одних уже стали хрестоматійними за допомогою медіа. Інші ж роками монотонно й невпинно роблять світ кращим – іноді за межею людських можливостей, лишаючись при цьому в тіні.

  • Директорка луганського дитячого будинку, що не дала забрати своїх підопічних у Ростовську область, а своїми силами вивезла 69 малюків на вільні українські території;
  • лікар-хірург із Попасної, який залишився у місті, коли з нього тікали всі, і провів під обстрілами понад 380 операцій;
  • доброволець зі Львівщини, котрий після повернення з війни знайшов себе в новій ролі і став працювати у соціальній майстерні, віддаючи частину заробітку дітям загиблих бійців, а згодом поїхав на Схід, аби своїми силами відновлювати зруйновані будинки…

Всі вони — герої соціального проекту «Герої наших сердець». Станом на зараз, на сайті Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО України дев’ять таких історій, пише на сторінці ФБ-спільноти «Повернись живим» Олена Максименко.

А долучитися до проекту може кожен – у рамках запущеного флешмобу #Я_Знаю_Героя.

Кожен, хто знає героя з унікальною історією, або ж готовий поділитися своєю власною, може заповнити спеціальну форму.

Кожна з цих історій – концентрація болю і водночас віри у те, що немає нічого неможливого. Ми віримо в те, історії надихають і не дають опустити рук.

А ці люди точно варті того, аби їхні імена й обличчя знали в Україні.

Її життя кардинально змінилося в червні 2014 року. Тоді історія Катерини Донцової — директорки Луганського обласного будинку дитини прогриміла далеко за межами України.

Представники окупаційних адміністрацій Російської Федерації хотіли обманом вивезти 69 маленьких вихованців дитячого будинку до Ростовської області.

Тільки завдяки сталевій волі, принциповій позиції Катерини Михайлівни та міжнародному розголосу цієї історії малюки та персонал дитячого будинку змогли залишитися в Україні.

«Наступного дня, уже своїми автобусами, ми поїхали до Харкова, — згадує ті події Катерина Донцова. — Я розподілила своїх дітей між двома дитбудинками та почала шукати для малечі новий дім».

Цей дім знайшовся майже одразу, у Сєвєродонецьку.

«Уже опинившись тут, у цій ситуації, я зрозуміла, що найголовніше для мене — це принцип і сьома заповідь матері Терези. У ній сказано: хоч би що ти будував роками, ти маєш бути готовий, що в будь-який момент це все може зникнути. Але ти не опускай рук і починай будувати заново».

До відродження Луганського будинку дитини доклали руку всі — і місцева влада, і міжнародні організації, і персонал закладу, який не захотів залишатися на окупованій території, і прості небайдужі люди.

Уже восени Луганський обласний будинок дитини №2 зустрів своїх маленьких мешканців.

Сьогодні тут знайшла прихисток 51 дитина, яка залишилася без батьків.

Незважаючи на всі негаразди, зокрема і на пережиту за час окупації смерть чоловіка, Катерина Донцова продовжує допомагати своїм вихованцям знайти нові сім’ї.

«Моє завдання просте: нагодувати, вилікувати і виховати малюка таким, щоб його захотіли всиновити, — підсумовує Катерина. — Зараз у нас тепло, затишно та солодко. Не вистачає лише одного — вітаміну М. Вітаміну «мама».

Share