Комендант Зайцевого Володимир Весьолкін: «Донбас випльовує «совок» з кров’ю»

Про настрої на прифронтових і окупованих територіях, те, коли можливий мир на Донбасі, про свавілля в окупації і те, що після перемоги робити з громадянами України, які підтримали окупантів, в інтерв’ю «Обозревателю» розповів голова ВЦА в Зайцевому Володимир Весьолкін.

Пане Володимире, розкажіть про настрої серед місцевого населення в Зайцеве.

— Про настрої, кажете? Коли в крайній житловий будинок в Зайцевому прилетів «Град» і там обвалилася одна зі стін (добре, хоч люди не постраждали), я чув діалог між господарями будинку. Дружина — явно наша. І вона чоловікові говорить при мені: бачиш, що твої зробили? Виродки! Ми все життя будинок будували…

А він — переконаний на 100% прихильник «молодої республіки». Відповідає дружині: «Град» впав у нас у дворі, а двір наш виходить на Бахмут — це звідти прилетіло. «Ти що, дурень?! Вся вулиця обстріляна, в наш будинок потрапило тому, що перелетіло і впало в город!»…

Ось вам і настрої. Кожен бачить те, що хоче побачити.

Але коли у нас в Зайцевому почали платити пенсії, відремонтували електропостачання і взагалі життя почало налагоджуватися — люди відчули піднесення. Бо побачили, що влада повернулася.

А спочатку жесть була. Мені з зайцевськими було складно. А Майорськ — так це взагалі частина Горлівки, яку до нас приєднали. Там залізничники живуть. Вони взагалі ніколи нашими і не були.

У чому полягала основна складність?

— Люди знали про мою позицію. Знали, що я брав участь в акціях. Що ми повністю ліквідували будівлю Зайцівської селищної ради на окупованій території, де була сепарська казарма — ми її спалили, одні стіни залишилися. І саме я це організував.

Так ось, місцеві все це знали. Але вони також знали мене по роботі в селі до війни. Пам’ятали, як вуличне освітлення в селі з’явилося. Як я за власні гроші купив трактор і самоскид для потреб села… Дружина тоді лаялась, пам’ятаю, спочатку. А потім змирилася.

Я ж місцевим останні кілька місяців до війни говорив: біда буде. Бо ми ж не відступимо. Я ніколи не прийму те, що вони нам нав’язують.

У нас же народ працьовитий. Хто хотів — працював. І мав і машини, і будинки, і двори красиві. І всі вони говорили: який до біса Радянський Союз? Наші батьки в селах паспортів не мали до 1960-х років! Тільки трудодні в колгоспах. А зараз у кожній квартирі — по 2-3 плазмові телевізори. Машина у кожному дворі. Який СРСР? Ви що?!

І навіть ті, хто мріяв повернути СРСР і тому топив за «ДНР», з ким я розмовляв в 2014-му, зараз визнають: так, помилилися.

Отак от просто? Помилилися?

— Знаєте, якщо вони не брали в руки зброї і нічого поганого Україні не робили — я не вважаю, що їх потрібно якось суворо карати.

— Люди чекають завершення війни?

— Ну звичайно! Інша справа, що прямо зараз відвоювати окуповані території ми не можемо. Про це говорив нардеп Герасимов, коли приїжджав нещодавно до нас і доносив до людей позицію президента. Відвоювати зараз — нереально. Йти і випалювати там все війною ніхто не буде. Неправильно це. І я таку позицію підтримую.

Так що — «блакитні каски». Щоб перестали по нам стріляти. Ось завдання номер один. І за великим рахунком, у нас є все для нормального життя. Якщо б тільки не стріляли — у нас потихеньку все би налагоджувалося.

А з огляду на наше місцерозташування, відновлювали б нас за рахунок міжнародних грошей. Я ось підтримую міжнародників, вони безпосередньо з людьми працюють. Ми їх зконтактовуємо, направляємо — і вони працюють без задіяння бюджету.

І це добре. Якщо пускати ці гроші через бюджет — це я буду змушений експертизи робити. На це підуть роки. А напряму вони це роблять куди швидше.

— А в окупації? Що відбувається там, знаєте?

— У мене там збереглися хороші канали. І я досі допомагаю нашим спецслужбам. Тому що люди мене знають і відкриваються мені. Вірять, що я нікого не підведу.

А взагалі завербувати там кого-то, нехай навіть нашого прихильника — це практично з області фантастики. Люди бояться не те що щось зробити — навіть сказати. Тому що живуть реально у сталінські часи.

Тому якщо раптом ви побачите зняте якимось сепарським або російським каналом відео, де люди говорять «ми не хочемо війни, ми хочемо, як раніше» — можете бути певні: вони хочуть в Україну. «Як раніше» — це кодове слово. Тому що сказати про це прямо вони не можуть. Занадто жорстко це карається.

І це «як раніше» звучить там часто. Люди хочуть додому. Їм більше не потрібен СРСР. Вони багато що переоцінили. І якщо до війни в Горлівці було максимум 20% проукраїнських людей, зараз їх значно більше.

І коли ми звільнимо Донецьк і Горлівку, одиниці з переселенців залишаться тут. 80 з гаком відсотків повернуться додому. І нас вже буде там мінімум половина.

— Як вважаєте, наскільки прості люди на Донбасі взагалі могли вплинути на те, що трапилося? Чи справді ось це «Путін, введи війська!» на мітингах зіграло свою роль?

— Однозначно зіграло. Сумська область межує з Росією не менше, ніж Донецька. Але росіяни прийшли туди, де був найсприятливіший грунт. І в цьому є і вина людей.

Так, Росія все одно б прийшла туди, якщо вже задумала. Але ось це «Введи війська» дало Путіну можливість «зберегти обличчя». Мовляв: бачите, мене ж просили…

Свого часу багато говорили про те, що серед тих, що кричали, було дуже багато привезених росіян.

— Може бути. Але це не скасовує того факту, що і місцеві підтримували дуже сильно.

Я був на перших мітингах. Як зараз пам’ятаю, як пішов туди в перший раз, 4 березня. Там ще Рибак (жорстоко вбитий горлівський депутат Володимир Рибак — Ред.) був, царство йому небесне. Ми всі пішли туди. Розчинилися в натовпі, ходили, слухали…

Депутат Горлівської міськради Володимир Рибак, був викрадений і по-звірячому вбитий 21 квітня 2014 року — після того, як спробував зірвати прапор «ДНР» з будівлі мерії

Населення прокачували. Ще з осені, до Майдану, у Вконтакте і Однокласниках з’явилося багато груп відповідних. І коли прийшов час — вони «вистрелили».

— Тоді ви ще не уявляли, наскільки далеко все зайде?

— У той день я повернувся додому, а вже 5 березня моя дружина посадила мою маму в машину, вони поїхали в Полтаву і зняли там квартиру. А коли було захоплено будівлю УВС, я завантажив все, що можна було відвезти на легкових машинах — і відвіз їм туди.

Розумієте, я просто побачив тих людей. Я давно хворів темою Холодного Яру, визвольної боротьби після 1917 року, коли розпалася Російська імперія. І на тому мітингу я побачив те ж саме — тільки зі знаком мінус.

Я побачив, як ті люди дивилися на наших хлопців з «Батьківщини», зі «Свободи» — зі злом, із ненавистю. Бачив ці оскали зогнилих зубів…

І я зрозумів, що підтримують все це в основному бідні люди. Причому бідні вони не з вини держави, а виключно тому, що ліниві. І вони готові були грабувати, вбивати, гвалтувати — щоб отримати те красиве життя, про яке вони завжди мріяли, але заради якого не вдарили пальцем об палець.

Це були озлоблені жебраки, яким дали зброю і вседозволеність.

Я знаю мінімум п’ять випадків, коли абсолютно нейтральних підприємців дочиста пограбували і до смерті закатували. Тіла деяких не знайшли досі.

Вискочити вдалося одиницям. Решту вбили. Хоча їхні дружини віддавали все до останнього за те, щоб їх відпустили. Але не відпустили…

І коли Україна повернеться в Горлівку і люди почнуть говорити про те, що бачили і знають, про всі ці звірства — картинка буде інша.

Випливуть факти. Прізвища тих, хто скоював злочини. Обставини цих злочинів і їх докази. І тоді ті, хто проти України, просто замовкнуть. У них не буде аргументів. Тому що там творилося чорне. Там викрадали, грабували, вбивали.

І робили це не по-тихому, а по-бєспрєдєлу. Серед білого дня вривалися в будинки, прилюдно витягали людини за волосся, закидали в віджаті машини, з яких ніхто не морочився навіть номера познімати…

— Це все відбувається і зараз?

— Зараз в цьому плані там спокійніше. На початку двотисячних в міліції практикували так званий «ефект поросяти»: ростили-ростили якийсь бізнес, а коли він трохи «ожирів» — хрясь! — і «з’їдали». Так ось: зараз в окупації така ж ситуація.

А ось настільки демонстративних грабежів і вбивств в такій кількості, як раніше, немає. Люди пропадають досі. Але не так часто, як ще пару років назад.

І зараз там дуже небезпечно демонструвати проукраїнську точку зору. Це взагалі табу.

Хоча, як розповідають люди, які виїжджають з окупації, навіть в автобусах все частіше можна почути, як люди лають ту так звану «владу». Називають нездарами. Кажуть: ну жили ж раніше — що, погано хіба було?..

Але слово Україна при цьому не вимовляють.

Так що так звана «влада ДНР» нам сама готує сприятливий грунт — своїми ж дебільними діями. Адже воно все створювалося не для того, щоб жити і процвітати. Воно створювалося, щоб кошмарити Україну. Тому максимум що можливо — підтримувати ці мертвонароджені «республіки» на плаву.

— Як думаєте, коли зможете повернутися до Горлівки?

— Я намагаюся не жити минулим. Інакше можна збожеволіти, накручуючи себе спогадами про те, що втратив. Мені в цьому відношенні близька позиція євреїв: спасибі, Господи, що взяв грішми.

Я намагаюся дивитися в майбутнє. І розумію, що все залежить від того, чи зможе світ задавити РФ в економічному плані так, що у них не буде можливості воювати на два фронти. Якщо зможе, найперше Росія покине Донбас. Тому що це шалено дорого.

І як тільки вони його облишать — нам залишиться зайти і провести зачистку. На весь Донбас на це піде днів 10-15, не більше.

У мене три колишні працівники і один знайомий служать в «ДНР». Дзвонили мені не так давно: «Та Юрійович, та ми шо? Нам просто їсти нічого». Один каже: я не воюю, водієм там.

І потім же 70% цього «ополчення» говоритимуть, що не воювали. Всі поголовно виявляться «охоронцями на складах», «працівниками їдалень» і т.д. Я не я, і кобила не моя.

А 4-ий мій знайомий — людина із золотими руками. До війни на заробітки їздив. Потім повернувся, тому що треба було доглядати за хворим батьком.

Але на окупованих територіях з роботою біда. Створюються всі умови, щоб чоловіки змушені були йти в «ополчення». Щоб можна було показати: дивіться, там же громадянська війна… Ось і знайомий мій посидів-посидів — та й пішов на контракт в «ПВО ДНР».

Він вибрав менше зло. Каже: сподіваюся, жодного збитого літака не буде і до мене не буде претензій. Таких, думаю, можна відразу реабілітувати. Максимум — позбавити права голосу.

— Ви підтримуєте цю ідею — хоча би тимчасово позбавляти права голосу?

— Позбавлення права голосу всіх людей, які так чи інакше причетні до того, що в Україну прийшла війна — єдино правильний і найгуманніший спосіб. Вони все одно на ті вибори не ходять, якщо їм гречку не дають. Так що вони навіть не образяться, насправді.

Більшість людей там — інфантильні. Вони пам’ятають, що в СРСР безкоштовно давали квартири — але забули, що для цього треба було по 20 і більше років у гуртожитку прожити.

Багато людей просто не розуміють, що держава — це ми всі.

Така спадщина «совка». І Донбас цей «совок» зараз кров’ю випльовує.

Share

One Comment

  1. Robin Hazarika

    I simply want to say I’m very new to blogging and absolutely enjoyed your web page. Almost certainly I’m planning to bookmark your website . You surely come with beneficial well written articles. Bless you for sharing with us your web-site.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.