Кубань — наша з 1792 року! Маємо «довідку» від імператриці. 228 років тому на ці землі переселилося 18 тисяч запорізьких козаків з родинами. Ім заборонили називатися «запорожцями», а їхні курені обізвали «станицями»

Цього дня, у 1792 році, почалося заселення українськими козаками Кубані.

Вперше запорозькі козаки з’явилися на Кубані на початку 1740-х років, але імператриця Єлизавета І суворо заборонила їм там селитися, і вони змушені були полишити облюбовані землі.

Згодом козаки робили ще декілька спроб оселитися там, але Петербург щораз відмовляв прохачам у колонізації.

Незадовго перед зруйнуванням Катериною ІІ Січі та ліквідації Запорізького козацького війська (червень 1775 року), частина козаків почала селитися в нижній течії Дунаю, на території, яка належала турецькому султану.

Так було утворено Задунайську Січ.

Задунайська Січ зростала й зміцнювалася, що, у свою чергу, унеможливлювало участь українських козаків у військових діях на боці Росії.

Особливо очевидним це стало на початку Російсько-турецької війни 1787-1792 років. Росії потрібна була легка кавалерія, люди, які добре знали місцевість. Почали набирати колишніх запорожців. Їх під час тієї війни оформили як Чорноморське козацьке військо.

Можна сказати, що це була певного роду піар-акція – мовляв, дивіться, як добре запорожцям під крилом «матушки-царицы» — Січ хоч і зруйнувала, але козацтво все одно відродила.

Після закінчення війни колишнім запорожцям надали територію нинішнього Придністров’я, але невдовзі виявилося, що Придністров’я замале, та й гарантії, що у козаків не відберуть ті землі, теж не було. Тому й вирішили чорноморці знову просити у Катерини ІІ дозволу селитися на правому березі Кубані (на лівому жили черкеси – або адиги).

У березні 1792 року козацькі старшини прибули до Петербурга і за великі хабарі добилися аудієнції в імператриці Катерини ІІ.

Очолював делегацію Антін Головатий – головний ініціатор переселення українців на Кубань. Зрештою, цариця виписала грамоту, якою передавала Чорноморському козацтву «Тамань з околицями».

«Околиці» виявилися чималими – 28 квадратних верст.

Перші переселенці – десант із козацької веслової флотилії – п’ять десятків суден із понад трьома тисячами людей прибув 16 серпня 1792 року. Три інші колони рухалися з Придністров’я суходолом.

Це була епічна картина – на Кубань переселялися 18 тисяч людей.

У дорозі народжувалися, хрестилися, помирали.

Перший, головний етап переселення закінчився 1794-го року.

Назву Нова Січ російська адміністрація заборонила, так само, як був заборонений термін «запорожець».

Згодом «курені» перейменували на «слободи», а потім на «станиці».

Загалом було декілька хвиль української колонізації Північного Кавказу. Кубанські козаки досить довго вважали себе українцями і незалежними, що дуже непокоїло царат. Тому їх вирішили розбавити «великоруським елементом».

У 1860 році, під час створення Кубанського козацького війська, яке раніше мало назву Чорноморського, українських козаків об’єднали з лінійними. Останні були нащадками донських і гребенських козаків, серед яких українців було відсотків 15.

Таким чином, українське козацтво було досить вправно інтегровано до мілітарної структури Російської імперії.

До речі, Кубань усі 1920-ті ще вважалась «адміністративно спірною територією» і була між УСРР і РРФСР предметом нескінченних «міждержавних» торгів і переговорів, – і Скрипник із Шумським тримали окрему статтю в бюджеті на «культурне шефство над Кубанню».

100 років тому більшість населення російської Кубані говорила українською мовою.

А 1933-го на Кубані перемогла «русская весна» (с) – і звідтоді ніхто про її «входження в УРСР» більше не затинався, тільки аж за «перестройки» вже своїх пісень зі сцени співати дозволили (Маруся-раз-два-три, ну да…).

Share