Український письменник, поет, громадський і політичний діяч Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині.
Львів – місто Франка, де він прожив сорок років зі своїх шістдесяти. У цьому місті він творив і навіть був ув’язнений у темницю.
Він присвячував Львову вірші, був ним щиро захоплений. Тому можна сміливо казати, що місто Львів — місто Івана Франка. Сьогодні у місті ім’я письменника носить один із найбільших університетів.
Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до попівни Ольги Рошкевич. Але після його арешту батьки дівчини заборонили Франкові спілкуватися з нею.
На сніданок Франко любив каву із булкою, на обід – квашені овочі та легкий суп з додаванням квасу, кропиви, грибів. Він ніколи не палив, а випити міг хіба що пива чи чарку вина «Золота Ріца». Улюбленою стравою Івана Франка були присмажені гриби з молодою картоплею. Їх ходив збирати в ліс сам.
Івана Франка заарештовували тричі. Першого разу він провів у камері з кримінальними злочинцями 11 місяців. А після другого арешту, в 1880 році, ледь не помер з голоду.
Тоді за тиждень в готелі він – без єдиної помарки! – Написав повість «На дні» і на останні гроші відіслав її до Львова, після чого три дні жив на три центи, знайдені на березі річки Прут. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка старий служитель готелю.
Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях. Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами.
Іван Якович переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. Вільно володів 14 мовами. Писав не лише українською, а й польською, німецькою, чеською мовами.
Переклав українською біблійну «Книгу Буття». Переклад і нині залишається найточнішим.
У 1900 році Іван Франко викупив на околиці Львова, яку називали Софіївкою, на вулиці Вінцента Понінського, 4, 9 сотих землі і розпочав будівництво своєї вілли.
Тримав у цьому львівському будинку черепаху, морських свинок, жаб, кроликів. Найбільше любив собак, яких мав декілька. Підбирав з вулиці поранених і лікував.
Містяни скаржилися, що вночі гавкають і не дають спати. Кидали у Франка камінням, спалювали перед вікнами його опудало. Через паркан жив Михайло Грушевський, який подавав на Франка позови до суду.
У Франка було багато псевдонімів – Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, (близько 100 псевдонімів).
За 40 років творчості що 2 дні створював новий твір.
Під час навчання в Дрогобицькій гімназії жив у далекої родички Кошицької на околиці міста. Батьки просили називати її цьоцею. Часто спав у трунах, які виготовляли у столярній майстерні, що належала жінці.
1886 року одружився з Ольгою Хоружинською з Харківщини, ледь не запізнився на весілля. Разом виховували 4 дітей, утім подружнє життя не було щасливим.
Родина потерпала від злиднів і ворожого ставлення львів’ян та друзів Франка до Ольги, які називали її схизматичкою, москалькою, Франчихою. Жінка захворіла на туберкульоз і отримала психічний розлад.
Захоплювався соціалістичними ідеями. Читав твори Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, листувався з Михайлом Драгомановим.
1890 року разом із Михайлом Павликом заснував першу українську політичну партію соціалістичного спрямування — Русько-Українську Радикальну Партію. Втім, наприкінці життя відмовився від поглядів і назвав соціалістичну державу тюрмою.
Мав параліч правої руки,з яким прожив останні 7 років життя. Писав лівою рукою чи надиктовував твори помічникам.
Ініціював, щоб у Галичині населення називало себе українцями, а не русинами, як себе традиційно звали корінні галичани.
Став єдиним українським поетом, номінованим на Нобелівську премію з літератури.
Спочатку Івана Яковича Франка поховали в чужому склепі. Лише через 10 років його було перепоховано в окрему могилу. На могилі Франка зведено пам’ятник, на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».
