«Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Сьогодні день народження нашої Ліни Костенко

Сьогодні, 19 березня, українська письменниця-шістдесятниця і поетеса Ліна Костенко святкує день народження.

Українці, твори якої перекладено англійською, білоруською, естонською, італійською, литовською, німецькою, словацькою, французькою та іншими мовами, виповнюється 88 років.

Ліну Костенко називають поетом епохи. Її вірші та проза завжди викликали інтерес читача та критики і змогли тведро поставити ім’я поетеси серед визначних майстрів української поезії.

Костенко є лауреатом Шевченківської премії, премії імені Олени Теліги, премій Антоновичів та Петрарки, нагороджена відзнакою Президента України та орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Крім того, поетеса — почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Це їй належить фраза про сьогоднішню  Росію: «У кожної нації свої хвороби, у Росії — невиліковні»

На честь дня народження Ліни Костенко подпємо кілька вршів.

«Страшні слова, коли вони мовчать…»

Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

«Життя іде і все без коректур…»

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір»я,

А з правди, чесноти і довір»я.

У кого — з вірності у коханні.

У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Share

One Comment

  1. Catrice Callington

    I simply want to mention I’m all new to blogging and site-building and truly liked you’re web-site. Almost certainly I’m likely to bookmark your site . You surely come with amazing article content. Appreciate it for revealing your web site.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.