Майже казка про дівчинку Віку її тата Олега і бабусю Дусю: Кожен з нас може заробити собі щабель до раю

Цей пост (казку? бувальщину? фантазію?) надрукував у Facebook отець Роман Грицишин із Самбора. Її розказав житель Світловодська Сергій Мирний.

Скажіть, бабуся, а що Ви хочете купити?

На бабу Дусю уважно дивилася дівчинка років восьми.

— Навіщо тобі, дитинко?
— Ми з татом Вам купимо.
— Що купите? — розгубилася баба Дуся.
— Ну, що Ви хочете ?…
— Так я це … Просто за хлібом зайшла.
— Значить, купимо Вам хліба. Тато йди сюди!

Підійшов чоловік.

— Ви не соромтеся, — сказав він бабі Дусі. — Ми з донькою іноді приходимо в цей магазин, і вона вибирає когось, кому хоче допомогти. Що Ви хотіли купити?
— Не треба, діточки, — ще більше розгубилася бабуся. — Я і пенсію отримую, і городик у мене є, і п’ят курочок … Це ви в місті за все платите, а ми в селі … Хіба нам багато треба? Спасибі вам, дітки … Дай Бог вам здоров’я!

— Ні! — не відступала дівчинка. — Я знаю, що Вам важко … Це ж видно! Ми обов’язково Вам допоможемо. Що Вам ще, крім хліба?

Баба Дуся не знала, що сказати.

— Ну, я іноді ще беру сто грам ковбаски. Прямо тут, біля магазину, з хлібом її і їм. Сто грам … Найдешевшої.
— Показуйте, — сміливо сказала дівчинка, — повертаючись до прилавка з ковбасами.

Бабуся довго розглядала вітрину.

— Так тут зараз і немає такої … Я беру ту, що гривень за 40, за 50 … А тут дивіться які ціни! Ні, не треба, діточки. Спасибі вам…

— Зрозуміло, — знову заговорив тато. — Ви, бабуся, постійте тут ось з цим візком, а ми з донькою зараз швидко візьмемо все, що вам потрібно. Віка, вибирай.

— Не треба, діточки, — почала було знову баба Дуся, але ніхто її вже не слухав.

… Коли я під’їхав до магазину, побачив на розі стареньку бабусю. Біля її ніг стояв пакет. В руках вона тримала батон хліба і півпалки вареної ковбаси. Підійшов, тому що помітив — бабуся плаче.

— Що трапилося? — питаю.

Бабуся мовчала, а потім каже:
— У тебе, дитино, немає в машині ножа. Мені б відрізати шматочок ковбаски, а то бачиш … Це дуже багато.

Приніс ніж. Відрізали і хліба, і ковбаси. Решта бабуся акуратно поклала в пакет до круп, макаронів і мандарин.

— Так чого плачете? — знову питаю я.

— Не знаю, дитинко, — відповіла баба Дуся і розповіла мені історію, яку ви тільки що прочитали вище.

Вона відкушувала маленькими шматочками то хліб, то ковбасу … А на щоках сльози …

Це сталося у нас в Світловодську. Дівчинку, як каже баба Дуся, звуть Віта. Татусь у неї Олег. Ще й мама в магазині була, теж з покупками допомагала.

Не сумніваюся, що і Господь там був. Стояв на розі магазину, обійнявши стару бабусю. Вона їла і … тихо плакала.😢💔

 

Share