Не осмілилися! Україна анулювала попередні мінські домовленості Єрмака про «легалізацію» сепаратистів і визнання війни на Донбасі «внутрішнім конфліктом»

Успіх без домовленості: що означає «нульовий» результат нових Мінських переговорів

Представники Зеленського та Кучми на мінських переговорах цього тижня відмовилися підписувати скандальне рішення про «Консультативну раду» із бойовиками ОРДЛО, повідомляє аналітик фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Марія ЗОЛКІНА в Європейській правді.

До переговорів тристоронньої контактної групи (ТКГ), з питань врегулювання на Донбасі цього тижня була прикута особлива увага, і не дарма.

Саме 25 березня тут мали офіційно підписати рішення про створення так званої Консультативної ради при політичній групі ТКГ.

Тієї самої, у якій основними переговорними сторонами вперше мали стати тільки делегації України та «представників ОРДЛО», а Росія перетворювалася на спостерігача.

І хоча фізичної зустрічі в Мінську не було (за умов епідемії її провели у режимі відеоконференції), небезпеку це не знімало – у РФ була ідея, як юридично затвердити документ, навіть перебуваючи віддалено одні від одних.

Переговори виявилися виснажливими. Вони тривали аж три дні, з 24 по 26 березня.

А за їх підсумком Москва не святкує перемогу.

Попри особистий підпис Андрія Єрмака під протоколом ТКГ від 11 березня, цього тижня українська делегація, по суті, змінила позицію.

Київ не дав добро на створення Консультативної ради (КР) у попередньо погодженому форматі.

Не вдалося Мінській ТКГ домовитися і щодо будь-яких інших питань порядку денного.

Фактично, зустріч завершилася безрезультатно. Втім, цього разу «нульовий» результат має важливе значення.

Тепер детальніше.

Європейська Правда вже аналізувала, чому запропонований формат та функціонал КР загалом є категорично неприйнятними.

До критики широким фронтом долучилися і громадські організації, і навіть депутати «Слуги народу», включно з головою української делегації при ПАРЄ Єлизаветою Ясько, яка опублікувала аналіз можливих наслідків такого кроку.

За підсумками останньої зустрічі ТКГ можна констатувати: аргументи були почуті.

Позиція України почала зазнавати змін. І це дає підстави для оптимізму.

Замість офіційного створення КР, українські переговорники запропонували росіянам продовжити консультації з цього приводу.

Такий поворот аж ніяк не влаштовував Росію.

Якщо для Києва подальші консультації означають пошук більш прийнятного, «м’якого» формату такого дорадчого органу, то для Москви вигідна саме та формула КР, що була погоджена 11 березня.

Та, яка виводить Росію з числа переговорних сторін, додає бойовикам суб’єктності, а Москві – аргументів про нібито «внутрішній конфлікт» в Україні.

Українська сторона після відеоконференції ТКГ майже не коментувала її результати (щоправда, як і зазвичай). Але привертає увагу те, що у короткому і сухому повідомленні на сайті Офісу Президента за підсумками засідання ТКГ про Консультативну раду немає жодної згадки!

Натомість російські ЗМІ, та інтернет-рупори псевдореспублік рясніли коментарями переговорників як з боку Росії, так і з боку псевдореспублік, які скаржилися, що Україна, мовляв, кардинально змінила свою позицію щодо Консультативної ради аж до повної відмови від її створення.

Це, схоже, стало наслідком нищівної критики такої домовленості з Кремлем та внутрішнього тиску на Офіс президента.

Неможливість легітимізувати такий «компроміс» і «продати» його українському суспільству змусила Банкову пригальмувати.

Випереджаючи питання: ні, це не кінець історії з КР і не остаточна відмова від неї.

Але те, що на позицію ОП вдалося, бодай частково, вплинути – факт.

Залишається сподіватися, що мова аргументів працюватиме і надалі. Особливо – протягом наступних двох тижнів підготовки до чергового засідання Тристоронньої контактної групи.

Ще один красномовний «нерезультат» ТКГ – це відсутність прогресу по всіх інших питаннях порядку денного.

Не вдалося просунутися ані щодо нового обміну незаконно утримуваними особами, ані з відкриттям додаткових пунктів пропуску (навіть у сумнозвісному Золотому, де «ЛНР» начебто згодилася на відкриття КПП ще минулого року, на фоні розведення сил), ані з новими ділянками розведення (тут, втім, сумувати немає за чим – для української сторони розведення позбавлене сенсу).

Але нинішнє фіаско, на відміну від десятків інших безрезультатних Мінських зустрічей, має конкретну причину: зміну позиції України по Консультативній раді.

Саме ця домовленість була центральним елементом «пакету», погодженого два тижні тому.

Причому цей пакет не був спонтанним, його напрацьовували вже тривалий час. І тому Москва надсилає Києву сигнал: без КР не буде зговірливості Росії і по тих питаннях, що важливі для України. Зокрема, по обміну.

Цей «пакет» від початку був несиметричним, адже українська сторона у ньому ледь не дала згоду на невигідні їй довгострокові зміни в переговорному форматі, а Росія у відповідь зобов’язувалася виконати те, що і без того було (і лишається) на порядку денному; навіть більше – те, що Путін вже пообіцяв виконати на саміті в Парижі.

Тому ця пакетна домовленість стала пасткою. Україна, на жаль, «проковтнула» наживку, і остаточний відхід від неї забере ще чимало зусиль.

Чого чекати далі в перемовинах?

Звісно, ідея створення Консультативної ради – не остання, від якої доведеться відбиватися Києву.

Вже після засідання ТКГ у сепаратистських ЗМІ та на сайтах так званих «МЗС» обох псевдореспублік синхронно з’являється «Проєкт протоколу», який ватажки так званих «Л/ДНР» (читай – Росія) нібито пропонують Мінській ТКГ до затвердження.

Він датований 26 березнем. Звичайно, від першого до останнього слова це – суто пропагандистський документ, наповнений звинуваченнями на адресу України, і про його реальне затвердження не може йтися.

Утім, там і декілька важливих «дрібниць».

Перша – сепаратисти стверджують, що зрив створення Консультативної ради пов’язується не тільки зі зміною позиції України, але і з неготовністю представників Франції та Німеччини підтримати рішення ТКГ від 11 березня.

Чи можна говорити про позицію партнерів настільки категорично – питання відкрите.

Але те, що Франція та Німеччина не були рушійними силами проєкту від 11 березня – абсолютна правда.

Навіть попри те, що на Банковій на початку намагалися виправдати узгодження цього документу «тиском партнерів».

Друга деталь, що заслуговує на увагу – це спроба легалізувати учасників незаконних збройних формувань через Спільний центр координації і контролю.

Нагадаємо, що СЦКК є двостороннім україно-російським форматом, створеним 2014 року з офіцерів Збройних сил обох країн.

У 2017 році росіяни офіційно вийшли з СЦКК і не планують туди повертатися; відтоді єдиними легальними учасниками Центру є українські офіцери.

Однак бойовики «Л/ДНР» вже давно взялися за створення клону офіційної СЦКК.

На окупованій території без жодного на це права місцеві бойовики носять форму з нашивками «СЦКК», активно спілкуються з СММ ОБСЄ і намагаються набрати суб’єктності в такий спосіб – попри обурення і України, і Заходу. Схоже тепер ця тактика отримала нове дихання: у вищезгаданих документах пропонують встановити «прямий зв’язок між (Україною та) представниками ОРДЛО в СЦКК», хоча останніх там просто не може бути.

Всі ініціативи з режиму тиші чи відведення сил і військ також містять згадки тільки про Україну та ОРДЛО, а не про Росію, як другу сторону домовленостей.

Заведення бойовиків в СЦКК стало би ще більшим кроком до легалізації псевдореспублік як сторони переговорів, аніж навіть Консультативна рада. Включення бойовиків у офіційний формат взаємодії з українськими Збройними силами – неприйнятне.

Але немає сумнівів, що спроби домогтися цих та подібних рішень матимуть місце і надалі.

Підсумовуючи, можна стверджувати: на засіданні ТКГ цього тижня Київ уникнув поразки, яка видавалася цілком реальною.

Українська переговорна команда поки що не пішла на невідворотні втрати у своїх переговорних позиціях, а російська ідея про «прямий діалог» окупованих нею територій із Україною не спрацювала.

Начебто «нульовий» результат Мінської зустрічі на цьому тижні насправді грає на користь України, хоча ліквідувати наслідки помилки, якої Київ припустився 11 березня, доведеться ще довго.

Отже, «Мінські» новини цього тижня дають підстави для стриманого оптимізму, але ще не для святкування перемоги.

Далі буде. І буде непросто.

 

Share