У Києві молодий ветеран АТО потрапив в аварію: тим, що сталося потім він був вражений.
Вчора, 6 липня, молодий ветеран АТО Максим Алексєєв потрапив в аварію. Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.
Сталась ситуація, яку я запам’ятаю на все життя.
Рухаючись по дорозі (одна смуга в одну сторону — інша в протилежну, тобто дорога не широка) по своїй смузі десь 35-40км/год, я помічаю невелику, але глибоку ямку і повертаю кермо трохи вправо, а потім вліво щоб її об’їхати.
Справа від мене бордюр, до якого, може, метр (приблизно) . І в цей момент летить чувак на скутері з доставки їжі, повертає кермо вправо, зачіплюється підніжкою за асфальт і летить по асфальту вперед на невеличке Т-подібне перехрестя (рух на ньому в той момент був тільки в попутному напрямку).
Я даю різко по гальмах. Вмикаю аварійку, відстібую пасок безпеки і швидко виходжу до цього водія. Він сидить, трохи в шоці. Але живий-здоровий, тільки трохи здер лікті. Ну і, звісно ж, подер сторону скутера.
Я розумію, що його падіння спричинив мій маневр. Кажу, що винен я. Говорю: «Давайте обміняємось контактами, зустрінемось і вирішим».
Він погодився.
Повз нас на перехресті повільно проїжджають машини, дивляться шо сі сталось (ну, як це зазвичай буває).
І тут проїжджає чорний Brabus седан!!! (ті, хто розуміється в машинах, оцінять що таке седан Brabus), зупиняється біля нас, відчиняється вікно і водій питає мене: «Воював ?».
Я на автоматі йому відповідаю, навіть не думаючи про щось інше, окрім того, що потрібно буде відкласти грошенят і потім зустрітись з людиною, щоб вирішити питання.
Мерс проїжджає перехрестя і паркується. З нього виходить молодий чоловік та іде до нас.
Він питає мене:»Ты виноват?». Ну я ж без зайвої думки кажу : «Ну да». Він повертається до водія мопеда і питає в нього:»Цена вопроса?».
Я ж і кажу йому: «Та все добре. Ми домовились зустрітись і вирішимо це питання».
Він мені каже:» Подожди». Потім питає водія:»… $ хватит?» (не вказую спеціально, хоча реально там коштувало менше).
Він дістає з барсетки цю суму, дає водієві мопеда, розвертається і іде до своєї машини!!!
Я онімів! Все, на що я був здатен, це сказати «дякую» і спитати: Як Вас хоч звати? Щоб хоч дякую сказати? «. На що почув відповідь:»Та то тебе спасибо! Ты свой вклад сделал.»
Сів у машину і поїхав, навіть не сказавши своє ім’ я. Хоча міг просто проїхати повз, бо нічого серйозного не сталось.
Як?? Як таке можливо?? Чим я заслужив таке?? Не буває такого!!!
Я до цих пір не вірю!!
Цю історію я не забуду ніколи. Вона нагадала мені, що дива бувають. І прилітає іноді звідти, звідки не чекаєш!
І справа не в грошах — справа в людях і вірі!
Я хочу дуже подякувати цій людині!! Я не знаю хто Ви, звідки, але я вдячний Вам безмежно за три речі: відношення, допомогу і віру в хороше, яку Ви мені повернули!!!
Сподіваюсь, Ви якось десь побачите цей пост!!
Подія сталася 06.07.2020 близько 19:15 на перехресті Коновальця і якоїсь вулички, як спускатись вниз на Тютюнника, ближче до неї (не знаю назви).
