Новорічний подарунок Україні: швейцарський флот потопив надії Росії за мить до того, як мала докорінно змінитися енергетична карта світу

Новітня битва за Балтику: як швейцарський флот потопив надії Росії.

В історії людства є чимало фактів, коли кораблі вирішували долю цілих цивілізацій, змінювали розстановки сил і рухали прогрес вперед.

Потужні лінкори, вишукані галеони, швидкі крейсера – горді мешканці морів, які залишили свої імена на сторінках історії. Правда, морської романтики вистачило не на всіх: долю глобального російського проекту вирішували швейцарські судна-трубоукладачі. Вони просто пішли, написав на ресурсі LB.ua журналіст Станіслав Шух.

Історія не нова і цілком закономірна. Одним з найвагоміших аргументів агресивної зовнішньої політики кремлівського режиму, залишається ринок енергоресурсів.

Під товщею кубометрів російської нафти і газу можна успішно заховати всі окупаційні забаганки Москви. Грубі порушення норм міжнародного права теж менш помітні, якщо їх закрити сторінками з текстом вигідного газового контракту.

Базові основи цивілізованого суспільства вартують багато, але необхідність забезпечити комфортне життя своїх громадян завжди перемагатиме. Саме тому, попри всю токсичність публічних дружніх відносин із РФ, охочих потиснути скривавлену руку агресора завжди вистачає. Нехай тишком-нишком. Нехай навіть під супровід показової критики.

Проекти всіх «потоків» – яскравий доказ консолідації зусиль абсолютно різних світів. Попри суттєві розбіжності в розумінні терміну «цивілізація», попри розрив у кілька століть у методах здійснення державної політики, попри репутаційні втрати і вимушену необхідність маневрувати у світі подвійних стандартів – процес будівництва практично безперешкодно рухався до завершення.

Тим не менше, на хитру російську трубу таки знайшовся американський санкційний вентиль із надійною різьбою. Закрутили його в дуже недоречний момент, коли на відстані довжини кількох керченських мостів вже гострили ножиці і відточували мистецтво розрізання стрічок.

Буквально за мить після цього, енергетична карта світу мала б докорінно змінитися і ми б це точно відчули.

Потужний ефект санкцій доповнила технічна складова: виявляється, швейцарську флотилію ніким замінити.

Вдуматись тільки! Маленька гірська Швейцарія, яка захована в глибині Європейського континенту, володіє спеціальною морською технікою для виконання складних інженерних завдань.

Натомість, у колосального державного утворення, яке пишається виходом одразу в три океани, планує колонізувати космос і завоювати світ гіперзвуковими ракетами, не виявилось жодного аналога подібних суден.

Продовжити процес будівництва Північного потоку-2 просто нікому.

Підмога з Азії буде йти аж надто довго, а терміни тиснуть — навесні газові аргументи втрачають свою актуальність. Ось усе, що варто знати про впевнені кроки в ногу з прогресом та інноваційну політику Кремля.

Це вам, панове росіяни, не унітази з українських катерів тирити – тут інженерна школа потрібна, а ще сталий розвиток цілих галузей економіки та науки.

Сили ж витрачаються на інтервенцію в Сирію, Україну чи Венесуелу. Кошти для наукових розробок, залюбки спрямовують на дотації для зйомок чергового пропагандистського серіалу з елементами ностальгії за радянською епохою.

Та не ресурсами єдиними – значно більшу роль для нас відграє безпека і продуманий захист від можливого повномасштабного вторгнення.

Уже зараз зрозуміло, що запуск ПП-2 кардинально вплине на сектор безпеки всього європейського регіону. До цього варто бути готовим.

Московські стратеги, окрилені успішною реалізацією складного інженерного задуму, залюбки візьмуться за більш звичну для них справу – руйнувати все, що не вписується в формат одноманітних імперських стандартів.

Особливо, коли сусідня країна виходить з-під впливу та ламає всі догматичні основи моносвіту, закладеного глибоко в свідомість вірян путінського обряду.

І знову ж, замість модернізації власної країни, Кремль усю енергію спрямує на розробку планів вторгнення, зведення сумнівних інфраструктурних об’єктів на викрадених у сусідів землях, посилення російського впливу на відстані тисяч кілометрів від Москви. Будь-що, тільки б дома не сидіти.

Тому не дивно, що єдиний «авіаносець» Росії може завдати шкоди виключно екології та власному екіпажу, але аж ніяк не супротивнику в бою.

Те саме можна сказати і про перспективні винищувачі 5-го покоління, які повинні стати противагою «Рапторам» і «Лайтнінгам», але поки успішно працюють тільки у форматі самознищення.

Попри всі ці негаразди, російська армія досі несе серйозну загрозу і її не варто недооцінювати.

У даній ситуації варто використовувати обставини з максимальною користю.

Подібні моменти в історії бувають вкрай рідко.

Криза на Балтиці показала весь потенціал і технічні можливості країни-агресора. Санкції не дали вчасно реалізувати один з наймасштабніших проектів, а отже Україна залишається в грі і може використовувати свої транзитні можливості як потужний аргумент у переговорному процесі.

Правда, поки дії офіційного Києва в обороні нічим не кращі, ніж дії Москви в ролі агресора.

Так, замість того аби продовжувати успішну лінію захисту своїх інтересів в міжнародних судових інстанціях, ми з якогось дива йдемо на вигідні для Кремля мільярдні поступки.

Загроза вторгнення теж, судячи з усього, оминула нас стороною. Інакше як пояснити, що замість активної протидії проросійським силам, наша правоохоронна і судова системи, сконцентровані на боротьбі з волонтерами та добровольцями.

Такими резонансними процесами нічого адекватного нашим партнерам і союзникам ми не продемонструємо. Ну і звісно, помпезні новорічні корпоративи, куди ж без них? Хоча цей момент можна списати на професійну звичку – роки роботи в сфері розваг залишили свій відбиток.

Share