Олена Шевцова — зв’язкова з Донбасом

 

За даними ООН, за час війни на Донбасі майже мільйон жінок були змушені покинути свої будинки. Тисячі стали вдовами або втратили своїх синів.

Під час війни українські жінки змушені були стати сильнішими, ніж будь-коли, допомагаючи близьким на фронті і беручи на себе нові зобов’язання в тилу.

Волонтер Олена Шевцова з самого початку бойових дій допомагає українській армії. Її квартира заставлена військовими нагородами, медалями та шевронами.

«Повітряні сили надіслали мені подяку. Я просто, чесно кажучи, сама шокована. Повітряні сили! Ні, ну ми допомагаємо одному невеликому підрозділу», – розповідає волонтер.

На одному столику тут французькі парфуми і тепловізор, книжки на військову тематику і документи Міністерства оборони.

«Ми можемо за дорученням міністра виконувати певні речі: проводити моніторинг, здійснювати деякі контрольні функції. Такий собі громадянський контроль. Він ще дуже примітивний, але це вже громадський контроль», – розповідає дівчина.

Ось і сьогодні волонтер зустрічається з міністром оборони. Найближчими днями вона поїде на Донбас. Туди повезе гуманітарну допомогу, звідти – скарги військових.

«Я можу в будь-який час зайти, озвучити проблеми. Коли вони озвучені, їх уже намагаються вирішити і навіть брати участь у їхньому вирішенні, а саме контролювати, як вони вирішуються», – говорить Олена.

Усю цю роботу Олена виконує на громадських засадах. За майже чотири роки збройного конфлікту на Донбасі її особисте і професійне життя поступово відійшло на другий план.

«Бувало, що її не було днями або цілий тиждень. Тобто, звісно, я сумував за нею, але я знав, що це її робота, вона без цього не зможе», – ділиться син Олени Денис Поліванчук.

Шістнадцятирічний Денис вчиться у військовому ліцеї. Маму бачить тільки на вихідних. Але каже, що не має ревнощів і не ображається. Розуміє, наскільки важливо те, що вона робить.

Дев’ять років тому у Олени відмовили нирки. Їй був постійно необхідний виснажливий для організму гемодіаліз. Знайти нирку для трансплантації було майже неможливо. Тоді Денис звернувся за допомогою до президента.

«Я написав, що я єдиний чоловік у сім’ї, що ніхто не може допомогти моїй мамі і я сам поки що не можу цього зробити тому, що я неповнолітній. Я хотів віддати свою нирку, але мені сказали, що поки мені немає 18, я не можу цього зробити», – розповідає Денис.

Але Олена все одно їздила на фронт. Іноді медичну допомогу їй доводилося отримувати в лікарнях Донбасу.

Взимку 2016 року Олені знайшли донора з Білорусі.

Регулярно Олена з однодумцями-волонтерами їздить на Донбас. Один позашляховик залишиться на фронті. Другим, коли вивантажать всю гуманітарку, повернуться до Києва.

Гроші, зібрані простими українцями, волонтери витрачають виключно на те, що з різних причин не може надати держава.

«Ми веземо оптику, веземо альтернативні джерела енергії, також веземо відеообладнання, яке будемо встановлювати в одній з бригад, це система відеоспостереження», – розповідає вона.

Наше спілкування переривають тривожні сигнали бортового комп’ютера машини. Під Харковом ліве переднє колесо клинить. З Києва обіцяють надіслати потрібну запчастину – поки чекаємо, залишаємося на ночівлю. Але вранці з’ясовується, що далі доведеться їхати однією машиною.

Перша зупинка – в районі непідконтрольної Києву Горлівки. Тут волонтери вивантажують частину гуманітарної допомоги.

Військові приїзду київських гостей раді. Кажуть, що відчувають підтримку.

«Солдат нехай навіть в одному черевику повинен бути готовий захищати свою батьківщину. Питання тільки в тому, щоб його моральний дух був на тій висоті, яку і підтримували ось ці люди, які до нас приїжджали і їздять зараз, у 2018 році», – розповідає офіцер ЗСУ Валерій Гудзь.

На фронтовій кухні пахне по-домашньому смачно. В меню борщ та каша з м’ясом. Солдати трохи збентежені. Але волонтери пояснюють: приїхали не контролювати, а допомогти донести проблеми військових до високого начальства.

«Якщо є якісь проблеми по роботі або побажання, логічні побажання, щоб ми могли внести пропозиції, то говоріть. Якщо вони розумні і полегшать роботу, то ми будемо їх всі якось акумулювати і пропонувати», – говорить солдатам Олена.

На Донбасі волонтерська група Олени проведе цілий тиждень. Але основна робота почнеться після повернення до Києва – знову зустрічі, переговори, переписування нормативних документів. Втомлюватися у Олени і її однодумців часу немає.

«Вона сама собі поставила мету, сказала – і все. Ніхто їй нічого не зможе зробити, поки вона цього не досягне», – говорить син Олени.

Джерело Радіо Свобода (В. Рунець, І. Любиш)

Share

One Comment

  1. Nathanael Shost

    I just want to mention I am just new to blogging and site-building and really savored this web site. Probably I’m likely to bookmark your website . You amazingly have superb well written articles. Thanks a bunch for revealing your blog.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.