Піхота з пeклa: «Cєпapu, не дочекаєтесь, ми будемо жити – з нами Тридцятий! Тридцятого не знuщuтu!»

Подивіться в очі цього хлопця. Він бачив пекло. І навряд чи коли забуде побачене, почуте, вистраждане. Один день піхоти під Дебальцево…

— «Олександр», бойовики пішли на «Балу», там їм дали п*з*юлєй, вони відступають, відступають в сторону «Десни-2», поліцейські самі не потягнуть, «Олександр», відправ коробочку з людьми, щоб допомогти пацанам…, – чую я в рації… слухаю і вже здогадуюсь, що буде.

— Тридцятий, я «Олександр», зайди до мене.

— Заходжу.

– Мiшаня, візьми Лєшого і ще пару чоловік, поїдьте… – Я вже чув.

Виходжу, командую готувати «беху». Курю біля бліндажа, п’ю кавіль, чекаю, поки заведуть машину.

Біжить Лєший з криком «Лягай!». Тільки-но застрибуємо в бліндаж, як щось потужне падає перед нами в полі… багато разів падає.

– «Беха» не заводиться.. сссук@!

– «Олександр», я Тридцятий, дай команду Зевсу – нехай прогріває «утюжок». Поїдемо на танку.

– Тридцятий, хто їде? Скільки людей? –Троє: я, Лєший та Шприц – усміхаємося, – Тридцятий, ви нормальні? – питає, – А що робити, як «беха» не завелась! – відповідаю.

– Що беремо? – питає Лєший, – Бери всього і д@х#я! – Приняв!

Готові. Валимо. Пацани на «Десні-2» в курсі, що до них їде піхота допомагати, чекають. Підлітає «ромбик», екіпаж по-бойовому, i зверху три чувака. Сидимо, шкіримося. Пацани в шоці!

– Ви — піхота?! – Ну, а хто?!

Допомогли. Вечір.

– Лєший, я піду посплю, бо вже не вигрібаю. Коли буде машина за нами, штовхнеш.

Лежу, не спиться. Чую голос, заходить Санчос і відразу в лоб:

– Тридцятий, а ти не оху*в спати?! – О, Санчос, ви за нами?! «Олександр» казав, що приїде машина, аби ми самі вночі не перлись.

– Тридцятий, ми виходимо… збирайся… – Санчос, ти що дурний, чи що з тобою?

– Тридцятий, поста «Олександр» більше немає. Ми ВИХОДИМО! – Санчос, не зайо*уй… я курити йду… якщо щось, я на вулиці…

Виходжу, бачу «беху», бачу танчик, бачу купу народу на броні. Розумію – якась х*йня нездорова. Повертаюсь в кунг з цигаркою:

– Санчос, що – реально виходим?! – у мене ступор,

– ТАК!

– Де Олександр? І саме важливе питання – де мої речі?! – Мішаня, що було саме головне, ми забрали!

Несеться «шишарік», гальмує, так само як і несеться, – різко:

– Тридцятий, я на штаб, ми виходимо!

Чернігівські поліцейські:

– Давайте з нами, стрибайте на броню, місця вистачить! Дядь Ваня, поїхали!

…І почалось… засада – центр Дебальцева… Все горить… Стріляють хто де, не поймеш… 300–й… Засада… Проскочили…

Лемент Дімона:

– Мішаня, нам пизд@, ми здохнем!

Знов Дімон:

– Тридцятий, будем жити! За нами їдуть танки!

Повертаюсь – точно, 5 танків. Наші – ура! Один повертає башту і на ходу їб@шить нашу МТЛБ… Розуміємо – ні, не наші!

Крик Дiмона: «Мішаня, якщо виживемо, в Артемівську замовляй любий ресторан –я заплачу!».

Крик Дімона i Рулі-снайпера: «Сєпари, х*й вам, ми будемо жити – з нами Тридцятий! – Тридцятого не знищити!».

Так ми покидали Дебальцівський плацдарм.

Ранок… Артемівськ… Діти з синьо–жовтими прапорами на узбіччі. Починаю розуміти. ПРОРВАЛИСЬ… УКРАЇНА… СЛАВА БОГУ! Сльози радості…

Військова база:

– Тридцятий, курити будеш?

– А є? – Так, тонкі. На дві.

– Дай п’ять!

Попустило. Вмикаю телефон, дзвоню:

– МИ ВИЙШЛИ З ДЕБАЛЬЦЕВА! Я ЖИВИЙ!!! У МЕНЕ ВТРАТ НЕМАЄ! ОДИН АРТУРЧИК ЛЕГКИЙ І ОДИН ТЯЖКИЙ (Богу дякуючи, його вже забрали у шпиталь).

На мені купа магазинів і жодного патрона, жодного ВОГу.

– Пацани, де Ярік Шприц?

– Тридцятий, Ярік по ходу попав у полон…

Слова вище — адаптований текст Тридцятого, військовослужбовця 128-ї гірсько-штурмової бригади Михайла.

Ми зумисне не вносили у цей живий спогад надмірну «професійність», адже є слова, які не варто редагувати.

Якщо ви читали цей пост, уявляючи, як воно — бути піхотою у «пеклі», закурювати після бою, переживати за своїх і повертатися живим, — значить, сторінка Фонду «Повернись живим» недарма розповідає про війну. Значить, ми всі ще люди.

Автор фото: Serhiy Morgunov

Share