У вівторок, 19 червня, помер письменник, громадський діяч, перший голова Народного Руху України Іван Драч.
Його серце зупинилося на 82-му році життя після важкої хвороби. Він лікувався у київській клініці «Феофанія».
«Помер уранці. Значить, не нажився, — написав у Facebook кінокритик Сергій Тримбач.
— Ще учора ввечері я говорив з дружиною, Марією Михайлівною. Надія лишалась, одначе ж сталося те, що сталося».
Іван Федорович заповів поховати його у рідному селі Теліженці, поряд з могилою сина Максима.
Іван Драч народився в селі Теліжинці Тетіївського району на Київщині. Після школи викладав російську мову й літературу в семирічці села Дзвеняче Тетіївського району.
З Київського університету відрахували за політичні погляди. Закінчив Вищі сценарні курси в Москві.
Майже 30 років був членом КПРС. 1983-го отримав Державну премію СРСР з літератури за збірку віршів російською мовою «Зеленые врата».
Працював сценаристом на кіностудії імені Олександра Довженка.
З 1989-го по 1992-й був співголовою Народного руху України – разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Депутат Верховної Ради трьох скликань. Автор 20 поетичних збірок. Лауреат Шевченківської премії. Має звання «Герой України». Жив у Києві та Кончі-Озерній.
Любив собак.
Дружина Марія – математик. Син Максим був лікарем, загинув 2009 року – за нез’ясованих обставин отримав черепно-мозкову травму. Донька Мар’яна очолює українську службу радіостанції «Свобода», живе у Празі. Залишилися внуки – 10-річна Марта, Марія, 12 років і 20-річний Іван.
А вірш Івана Драча «Крила», як і багато інших, став классикою.
«Через ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
кому — фотонні ракети,
Кому солі до бараболі,
кому три снопу вітру в полі,
Кому пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.
Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці туга,
А в дядька в серці тіні.
(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові, прости господі,— крила).
Жінка голосила: “Люди, як люди.
Їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости господи, — крила?!”
I just want to say I am just very new to blogging and site-building and seriously liked your web-site. Very likely I’m going to bookmark your website . You actually come with fabulous stories. Thanks a bunch for revealing your web page.