Попіл Іловайська стукає в наше серце: «Він не давав мені, пораненій, озиратися, щоб не бачила того пекла, я бачила тільки його обличчя, по якому котилися сльози»

Анна Ілющенкова (медсестра батальйону «Донбас») розповідає про вихід з Іловайська: «Танк, який спалив машину з пораненими, не встиг вистрілити по нам.

«Вэтэрок», парамедік батальйону, весь час відвертав мою голову, щоб я не бачила, що діється навколо. Тому частину шляху під обстрілом я бачила тільки його обличчя, по якому котилися сльози.

Але все одно неможливо було не помітити того пекла, через яке ми проривалися: всюди вогонь і дим, а в палаючих автобусах видно скелети тих, хто ще півгодини тому посміхався нам.

У якийсь момент мені здалося, що ми вже вискочили з-під вогню, але тут на дорозі з’явилися російські танки. Тарас звернув до посадки, і всі кинулися з машини.

Бігти я не могла: в живіт влучила куля, а в руку — осколки. Мене потягнув «Вэтэрок», який міг би, як інші, легко сховатися в посадці і вціліти.

Але він не кинув мене, через що був поранений в руку . А потім ми побачили російських десантників.

Я просила у них, щоб з нашої машини дістали валізи з медикаментами, і обіцяла, що надам першу допомогу російським пораненим нарівні з нашими. Мені дозволили.

Час від часу, втрачаючи свідомість, я говорила Вэтэрку, що робити, що кому колоти. А потім мене поклали на ноші і підняли на розпечену броню російського БТР.

Привезли до польового госпіталю, але там, дізнавшись, що я українка, просто кинули на землю. Ночами був жахливий холод, і я час від часу втрачала свідомість, але слідчим ФСБ до цього справи не було.

Вони допитувалися, чи не снайпер я, погрожували розстріляти і навіть палили над головою з автомата. Щоб розговорити, незважаючи на поранення, кинули в яму до інших наших полонених.

Перед тим як увійти в цей коридор, кілька бійців віддали мені свої телефони, щоб я подзвонила їх рідним в разі чого. Ці телефони в полоні у мене відібрали, а мій власний не знайшли.

З нього-то я і зателефонувала на останній записаний номер — журналіста сайту «Лівий берег» Макса Левіна, який був з нами в Іловайську.

Я тільки й встигла сказати, що нашу колону знищили, що багато хто загинув і потрапив в полон. Підбіг російський солдат відібрав у мене слухалку.

2 вересня мене забрали співробітники Червоного Хреста. Якби я провела в полоні на день більше, то не вижила б.

Ніхто мені ніякої допомоги не надавав і майже не годував, я сама повинна була піклуватися про себе. Час від часу російські рядові, зглянувшись наді мною, кололи морфій, який був в їх аптечках, і давали хліб».

Share

2 Comments

  1. Wilhelmina Vleming

    Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl websites and blogs

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.