Не перестає дивувати факт, що так багато українців за 6 років не вивчили адреси військових шпиталів у містах України.
І не перестає тішити, що ці адреси завжди знаходять ветерани-іноземці, написано на фейсбук-сторінці спільноти «Повернись живим».
На цих фото американські ветерани та менеджери Invictus Games Team USA у Головному військовому клінічному госпіталі у Києві.
Всього тиждень вони перебували в Україні, але встигли побувати в кількох шпиталях.
Навіщо їм це? Мабуть, для того, щоб підтримати і на власному прикладі показати…: я такий самий, я теж багато років тому був поранений — і зі мною усе гараз. І з тобою все буде добре!
Такий підхід у США діє вже багато років, для них — це обов’язок і невід’ємна складова реабілітації.
— А що ж у нас? — за звичкою запитаєте ви. — Де наша держава?
Я знаю точно, що відповісти на це: держава — це ми! Кожен із нас!
Саме так думали наші захисники, коли, починаючи з 2014 року добровільно їхали на війну. Саме так думають наші поранені воїни та ветерани, які свого часу пройшли через шпитальні палати: з 2015 року такі дружні візити підтримки до «новеньких» є регулярними та постійними.
Американець стоїть біля ліжка пораненого українця, дивиться на культю, потирає підборіддя і питає:
— І що ти зробив не так?
— Не туди наступив! — каже українець, і обидва починають сміятись.
— Я у минулому кінолог. Займався тим, що шукав саморобні вибухові пристрої. Ну і, як бачите, один пропустив.
У звичайних людей від таких діалогів мурашки по тілу, але хіба ж хтось казав, що військові — звичайні?
Не забувайте дякувати ветеранам за службу! І хай ця подяка не залишається лише словами.
