Прикривай нас з Неба, солдате! П’ять років тому поблизу Щастя віддав своє життя за Україну «Німець» з Черкащини

Наш лісовий братику. Легенда ЗСУ, найскромніший герой «АЙДАРУ», мій найстарший сИнка в батальйоні…

Вже 5 років як ти існуєш не в цьому світі, написала Karina Grinenko на своїй сторінці у Facebook.

Я вдячна долі, що знала тебе. Відтоді порядність людей я міряю по тобі. Ти був самим щирим і чесним з усіх, кого я знала.

Ти був людиною, закоханою у всі види зброї і найдобрішим одночасно. Ти червонів як дитина, коли тебе хвалили. І як дитина стрибав від радощів, коли тобі щось дарували товариші або волонтери.

Ти став душею батальйону «АЙДАР», безсмертною душею. Сподіваюся, що і сучасний «АЙДАР» це пам’ятає.

Восени 2014 я присвятила тобі вірша. Ти ніколи не чув його живим. Я не встигла, вибач. Я читала його тобі на кладовищі Катеринополя, коли вже ніхто не міг побачити твої ясні як у дитини, волошкові очі.

Потім дізналася, що хлопці викарбували той вірш на твоєму пам’ятнику. Тепер він там — як твій другий портрет.

«І коли мене сумніви беруть похмурі,
І я знов почуваюсь не в сих і не в тих,
Заглядаючи в очі його волошкові,
Я знаходжу там спокій, як на ликах святих».

Я говоритиму з тобою і в наступні роки. Бо знаю, що чуєш. Дякую, що ти в нас був. У найтяжчі хвилини життя я бачу перед собою твоє обличчя і вкотре беру себе в руки.

Сьогодні гірко і сумно. Але маємо жити і боротися далі.

Бо ти за це загинув і це не має бути даремним. Прикривай нас з Неба!

У «Книзі пам’яті» записано:

Руслан Бобуров народився 23 березня 1966 р. в с. Сигнаївка, Шполянського району, Черкаської області.

Загинув 31 січня 2015 р., поблизу м. Щастя, Луганської області.

Звання: Солдат.

Посада: Кулеметник.

Підрозділ: 24-й окремий штурмовий батальйон »Айдар».

Обставини загибелі: Загинув 31 січня 2015 р. під час обстрілу з РСЗВ «Град» ТЕС у місті Щастя, Луганської області разом з солдатом В. Жеребило.

Місце поховання: смт. Катеринопіль, Черкаська область.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Уродженець Катеринополя, активіст Майдану Руслан Бобура (позивний «Німець») воював в «Айдарі» мало не самого дня створення батальйону.

Брав участь практично у всіх найризикованіших операціях, багато разів був на межі загибелі. Так, під час штурму Георгіївка куля снайпера, зрикошетила від передньої пластини, застрягла в комірі його бронежилета.

Але Руслан тоді залишився в строю і саме завдяки роботі його зенітної установки було утримано плацдарм, від якого вже були готові відступити бійці батальйону.

Руслан Бобура і його бойовий побратим Вадим Жеребило загинули в суботу 31 січня в результаті артилерійського обстрілу російськими «Градами»  Луганської ТЕС в місті Щастя.

1 грудня 2015 р. рішенням Катеринопольської селищної ради на честь Руслана Бобурова перейменовано колишню Залізничну вулицю районного центру.

Про це написав київський журналіст Юрій Лукан у Facebook.

«Загинув айдарівець Руслан Бобуров, псевдо його було Німець. Чому Німець? Він сам не знав. Казав, що побратимам здається, що він на німця схожий.

Сам з Катеринополя, що на Черкащині. Чоловік безстрашний. На той час, коли я з ним бачився минулого літа, він був стрільцем із зенітки.

Літаки там не літають, тому зенітку застосовували як кулемет проти піхоти.

Так от, він міг винищувати цю піхоту, коли до нього танки наближалися.

Було діло: стрільнув танк десь поруч — розірвався снаряд. Водій з напарником втекли, а Руслан продовжував строчити.

Його прикрив інший боєць, що дало змогу Руслану перезарядити зенітку і продовжити вогонь. А танк підбили.

Тоді Руслан казав, що той боєць, який його підтримав, став його побратимом.

«Руслан був від народження воїн, з дитинства обожнював зброю. Мужньо воював у Афгані, був серйозно поранений, хотіли давати йому інвалідність — було пошкоджене коліно, яке за прогнозами лікарів не мало вже ніколи гнутися.

То він якось розробляв пошкоджений суглоб і таки добився, щоб знову піти воювати. Він був професіний вправний зенітчик. І водночас — і добрий, і веселий, і хазяйновитий….

Це правильно, коли воюють справжні воїни. Але це ніколи не може бути правильним, що вони гинуть», — прокоментувала допис Mariya Kyrylenko.

На жаль, Руслан так і не був оформлений як боєць офіційно. Весь час заважали якісь бюрократичні перешкоди.

Дуже прикро.

Слава героям!

Share