Російські провокації — реалії нашого життя. Вони не лише на фронті, їх виконавці можуть бути і в рясі, і у вишиванці з патріотичними піснями. У ворога безліч облич

Цілком природні російські провокації.

Те, що ФСБ планує акції протесту під час проведення Об’єднавчого собору, навряд чи можна назвати новиною. Новиною стала б відмова російських спецслужб від провокацій в Україні, пише Віталій Портников в ресурсі UAinfo.

Точно так само важко назвати сенсацією можливу участь у цих провокаціях намісника Лаври митрополита Павла. Сенсацією стала б інформація про відсутність тісних зв’язків російських спецслужб і Російської православної церкви.

Російські спецслужби займалися провокаціями на території нашої країни практично із першого дня проголошення нашої незалежності. І це – не образ, це факт.

Мало хто пам’ятає, що в день референдуму 1 грудня 1991 року з’явилася інформація про вибуховий пристрій у столичній синагозі. Мало хто пам’ятає тому, що вибуховий пристрій було виявлено. А ось якби його не виявили, якби він вибухнув, про це пам’ятали б усі й завжди. Й аж ніяк не тільки в нашій країні. Тому що заголовки всіх світових видань 2 грудня 1991 року проголошували б «Українці проголосували за незалежність. Вибух у Київській синагозі, кількість жертв встановлюється».

І все було би зрозуміло – проголосили незалежність, щоб могли без нагляду «старшого брата» підривати синагоги й убивати євреїв, чим вони, власне, завжди і займалися, поки їх не заспокоювали царі чи комісари.

Всі провокації, які влаштовує Москва на нашій землі – від убивств до пропаганди – із тієї ж когорти.

Тут живуть дикуни, які здатні тільки до бунту, насильства та руйнування, які не здатні домовитися між собою – немовби кажуть вони світові.

Просто віддайте їх нам, це наші дикуни. Наші улюблені дикуни, «мы же братья». Ми знаємо, як їх приборкувати, а ви не знаєте.

Не хочете – нарікайте на себе, знову будуть убивства та провокації. Цього разу для різноманітності вибухне в Лаврі – по-перше, не вперше, а по-друге – не все ж синагоги підривати.

Те, що в цій провокаційній кампанії може брати участь хтось із священиків і навіть ієрархів РПЦ в Україні – теж є цілком природним.

Ну дивімося ж правді в очі, ніяка це не українська церква, а російська. Навіть не російська, а русская, саме так вона захотіла називатися. І це не тому, що це церква російського народу, це відсилання до імперської традиції, в якій «рускімі» вважали великоросів, українців і білорусів.

І якщо церква вважає так, то чому так не може вважати один з її ієрархів, і навіть не один? І чому дивно, що для цих ієрархів Україна – це просто околиця Росії, в якій настало тимчасове помутніння. Помутніння, яке скоро закінчиться. А поки потрібно протистояти «бандерівцям», грекам, усім тим, хто зазіхає на російську церкву і «рускій мір».

Для такого світовідчуття навіть не потрібно бути агентом ФСБ. Але якщо рідні спецслужби – а для таких людей саме ці спецслужби рідні – хочуть допомогти в боротьбі за святу справу, то чому б їм не допомогти? Чому б не нагадати, що українці — просто народ екстремістів, «різуни»?

Наше найголовніше завдання – навчитися із цими провокаціями справлятися. І коли вони відбуваються в рясі, і коли вони відбуваються у «вишиванці» під патріотичну музику.

У ФСБ багато облич, але кожне – вороже та згубне для України».

 

Share