Росія намагається зробити «русского богатыря» з українця, який за право називатися українцем зазнав страшних тортур. Іван Піддубний — це наша історія

147 років тому народився Іван Піддубний – український професійний борець, який шість разів поспіль ставав чемпіоном світу.

Під час паспортизації 1932-33 років у документі богатиря написали «Поддубный», а в графі «національність» – «русский». Піддубний сам виправив «о» на «і», а «русский» на «українець», за що у 1937 році потрапив до НКВС за статтею «антирадянська агітація та український націоналізм»…

Іван Піддубний народився на Полтавщині в селі Красенівці поблизу Золотоноші в козацькій сім’ї. Батько Піддубного — Максим Іванович мав невелике господарство в Красенівці, пише ресурс Острів знань.

У нього було троє синів та три дочки. Максим Піддубний мав колосальну фізичну силу: сам, без жодної напруги, піднімав п’ятипудові мішки з зерном і кидав їх на віз.

Мати Івана Піддубного, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям. Кажуть, дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії 25 років, дожив до 120.

Володіючи величезною силою, Піддубний в той же час відзначався швидкістю реакції і гарно проводив найскладніші прийоми.

Це був розумний борець, котрий розраховував свої сили і добре орієнтувався в можливостях противника. Він не вживав спиртного й не палив, гартував свій організм ранковою гімнастикою, обтираннями холодною водою, щоденними тривалими прогулянками.

За 40 років спортивної кар’єри він не знав поразок. Найсильнішим його противником був поляк із Західної України Станіслав Збишко-Циганевич, та й того Піддубний нарешті переміг у Сполучених Штатах Америки.

За свою кар’єру Іван Піддубний відвідав 50 міст в 14 країнах 4 на континентах. У 1927 році Іван Піддубний отримав титул найкрасивішої людини у США. За це йому мав належати приз у розмірі 500 000 доларів США. Однак отримати його він міг лише за однієї умови — йому слід було прийняти американське громадянство.

Проте Іван махнув рукою і з порожніми кишенями повернувся на батьківщину.

Останні роки Піддубний жив у Ейську. Незадовго до смерті просив усіх, хто приходив до нього: „Поховайте мене на тамтому березі, за морем» (тобто в Україні, на західному березі Азовського моря). Десь тоді ж казав моєму батькові і лікареві Плавіту: „Це ж коли, мабуть, помру, то вкрадуть „кацапи» в мене Піддубного, а скажуть, що був „Поддубний». Хіба ні?»

Наче в воду дивився старий.

Пантелеймон Василевський розказав таке: „Восени 1938 року шеф мого батька, зав. амбулаторією станції Єйськ, доктор Плавіт Петро Іванович, латиш, він же головний невропатолог міста Єйська, попросив, щоб батько, фельдшер екстракласу, робив Піддубному всі потрібні медичні маніпуляції, звичайно ж, безплатно. Уколи, масажі, п’явки тощо. Батько ще замолоду бачив Піддубного у Петербурзі, Ризі, Варшаві в ролі непереможного атлета-борця. Тож відразу погодився прислужитися йому своїм скромним досвідом.

Те, що він побачив, коли Піддубний оголив плечі, батька вжахнуло. Тіло було грубо порубцьоване. У батька вихопилося: „Звідки це все?»

Старий спершу лише прохрипів: „Робіть своє й мовчіть». Лише через рік, коли він перейнявся довірою до батька, розповів таке: „Це мене так вчили на Енгельса „ленізму» (він не казав „ленінізму»), також за язик та за паспорт».

Розшифровувалися ці слова так: коли в 1932—1933 роках проходила в СРСР перша паспортизація, то в паспорті його прізвище записали „Поддубный», а в графі національність — „русский», не спитавши його згоди, як і велося тоді на Кубані.

Він запротестував разом з відомим тоді краєзнавцем Гнатенком, з якого зробили Ігнатенка. Жодні протести не допомогли, тоді Піддубний попросив Гнатенка, і той виправив у паспорті „о» на „і», „русский» закреслив і згори написав — „українець».

Згодом про це хтось доніс у НКВД, і чемпіона завезли в крайове НКВД у Ростов-на-Дону, що по вулиці Енгельса, 26, і загнали на кілька днів у підвал з водою по пояс. У чому звинувачували? У „злостной антисоветской агитации», бо він розповідав іноді про життя за кордоном ще до революції, коли гастролював по світу.

Вимагали розкрити свої валютні рахунки в банках за кордоном і, звичайно ж, звинувачували в українському націоналізмі — за виправлення записів у паспорті. Все це діялось 1937 року, під час „єжовщини».

Він ні в чому не зізнався, і його пекли в буквальному розумінні слова електропаяльником, від чого й лишились побачені батьком рубці.

Усе витерпів, мов у чортів у пеклі: „Я ж чемпіоном світу був, а не тюлька на двох ногах», — резюмував старий свою пригоду, — „але ж й болячок нажив там, хай їм грець».

На початку серпня 1942 року Єйськ, опісля тижневого безладдя, зайняли румуни, і почалось пограбування. За мешканців заступався Піддубний, погрожуючи комендатурі скаргою самому старому королю, батькові короля Міхая, що колись вітав чемпіона у себе. Дещо подіяло.

За тиждень місто перебрали німці. Капітаном, начальником морського порту став старий морський „вовк», підводник ще з часу кайзера Вільгельма, з рук його він одержав якийсь особливий хрест, та й сам фюрер був до капітана прихильний. Прізвища його не пригадую, а ранг пам’ятаю — штубер-раух.

Штубер-раух відразу згадав, як він, ще до Першої світової війни, не раз захоплювався виступами Піддубного на аренах Німеччини, а отже, завітав до нього. Побачивши злиденне життя чемпіона, „русіше Геркулеса», видав харчові картки на всю сім’ю, закріпив солдата, котрий тричі на день носив Піддубному харчі з офіцерської їдальні, окрім того, вставили йому зубні протези.

Коли 4 лютого 1943 року повернулась до Єйська червона армія, то для Піддубного знову настали тривожні дні. Викликали то в СМЕРШ, то в НКВД. Допити і допити… Сказав якось батькові: „Оце знов кликали мене до гаспидської контори, якось відчепився…»

В часи окупації для німців 70-річний Піддубний завжди був непереможним «російським борцем», що відмовився їхати до Німеччини, а от для чекістів — українським буржуазним націоналістом.

У 1943 році Піддубний знову був заарештований, оскільки на нього надійшов донос, згідно з яким, під час окупації німці нібито пригощали його обідом з офіцерської їдальні. Проте Піддубному все-таки вдалося уникнути смертної кари за «співпрацю з фашистами», яка в ті часи була звичною мірою покарання за подібні злочини.

Після закінчення війни Івана Піддубного просто усунули від спортивної діяльності, тим самим позбавивши його єдиного джерела доходу.

Для Єйська Піддубний був неабиякою знаменитістю. Одначе влада всіляко замовчувала його славу як до війни, так і після неї. Його ніколи не запрошували на урочистості — хоч для молоді він завжди був кумиром, зразком для наслідування.

Ходив повільно, широко ступаючи, зі сталевим, як я вже казав, ціпком у руках. Той ціпок зберігається у міському музеї. На старість чемпіон був трохи короткозорим, чи з якимось дефектом зору, тому пильно вдивлявся під ноги.

Дивився з-під лоба, примружуючи ліве око. З місцевими людьми, якщо знав, що це кубанці-станишники, то завжди „балакав», з іншими „разговарівал» не дуже вправною російською. Любив жартувати, але ніколи анітрохи не посміхнувшись. Загалом не був комунікабельним.

До Єйська з України він перебрався, як казав, рятуючись від голоду 1933 року. Жив разом із дочкою, яка часто хворіла. Подробиць її сімейного життя, на жаль, не знаю, бо я був тоді молодий та нерозважний, і цим питанням не поцікавився у батька, який усе знав про Піддубного.

Помер Піддубний влітку 1949 року. Дійшло до того, що після смерті Івана Максимовича, щоб його поховати, довелося збирати гроші у мешканців міста. А всі свої спортивні нагороди ще за життя Піддубний поміняв на хліб.

Поховали окремо, за межею міста, на пустирищі, який згодом назвали парком Піддубного.

1956 року, звільнившись з концтаборів, я навідав його могилу, занедбану й самотню. На стелі було викарбувано:
„Иван Максимович Поддубный
1871—1949
Выдающийся русский советский атлет».

А вмонтоване в стелу фото було розбите.

1958 року я виїхав з Єйська на Галичину. Навідавшись 1988 року до Єйська, я знову пішов на могилу. На ній вже була нова стела, з хвалебною епітафією. Довкола був скромний парк „имени Поддубного».

…Отаким у спогадах добродія Пантелеймона Василевського постає український богатир Іван Максимович Піддубний…

 

Share

One Comment

  1. Armand Tillema

    I just want to say I’m new to blogs and certainly savored you’re web site. More than likely I’m planning to bookmark your blog post . You surely have great articles. Appreciate it for revealing your webpage.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.