Салют для Лесі: «Ти будеш стояти і триматися, але тут заплаче на дві голови вищий за тебе хлопець у пікселі і ти теж почнеш змахувати сльози, наче то вітер»

На Луганщині попрощалися з 19-річною військовою, яка загинула на передовій, повідомляє ТСН.

З травня цього року дівчина нарівні з чоловіками билась із ворогом на одній з найнебезпечніших ділянок фронту – біля шахти Бутівка.

На Донбасі загинула 19-річний солдат Леся Бакланова

У селі Караван-Солодкий на Луганщині поховали 19-річну Лесю Бакланову, яка служила стрільцем 92 бригади ЗСУ.

Як повідомляється в сюжеті ТСН, дівчина загинула 4 дні тому на передовій під Донецьком. В Луганській області вчорашнє свято Дня захисника скасували через жалобу.

З травня цього року дівчина нарівні з чоловіками билась із ворогом на одній з найнебезпечніших ділянок фронту – біля шахти Бутівка.

Бойові побратими Лесі розповіли, що дівчина мала плани на життя, збиралась вступити до вишу. У її бригаді вже підготували для цього необхідні документи.

В рідному селі Лесі це перша похоронка з війни. У дівчини залишилися батьки та брат.

Як повідомляв УНІАН, понад шість тисяч жінок у Збройних силах України є учасницями бойових дій, які з 2014 року тривають на території Донбасу.

Natasya Nagorna на своїй сторінці у Facebook написала про прощання з Лесею:

«Щоб прибрати весь пафос цього свята достатньо потрапити на поховання дівчинки в піксельці. І відразу наче тверезієш від всього оцього «святкового».

Ти стоїш і переконуєш себе, що це ж не просто дівчина, що це воїн, що з воїнами так іноді трапляється, та й не з воїнами теж.

Просто їй 19. просто в неї біла труна, яку побратими купили. просто це все видається сильно неправильним і нелогічним.

Тільки от знаєте, треба якось всіх заздалегідь попереджати, якою ти хочеш бачити власне прощання, бо ніхто не живе вічно. Бо навіть до кльових дівчат і мужніх воїнів на поховання приходять довбануті на голову голови сільрад.

Вони починають говорити, що «вона тепер не вийде заміж, не народить дітей… вона повинна була сидіти вдома, а не йти на цю війну»… а ти стоїш і думаєш: тебе, бл, забули спитать. та пішов ти. Наша війна за те, аби ми могли жити так, як ми цього хочем. і бути тим, ким ми хочемо.

Чому до мікрофону на жалобних церемоніях так рвуться ідіоти?

Якась вчителька, яка буде говорити щось про «у війни жіноче обличчя, але так не повинно бути» і весь цей коктейль із ейджизму, сексизму та нездорового глузду.

Але потім буде говорити друг з фронту нарешті нормальне і тут всі все одно будуть плакати.

Ти будеш стояти і триматися, але тут заплаче на дві голови вищий за тебе хлопець у пікселі і ти будеш змахувати сльози, наче то вітер.

А ще ти за життя можеш любити рок чи джаз, але тобі все одно запросять лабухів з трубою, які будуть підказувати народу, коли плакати.

Блін, коли прощаєтесь не зі старими бабами — врубайте нормальне музло.

А ще звідки беруться ці мужики, які всю дорогу несуть сині табурєткі? що це за елемент абсурда в драмі? Ні, їм не вдасться переплюнути скорбящую в сорочці з вишитим написом «DEAD CUTE».

І всі ці батюшки московського патріархату для агностиків, атеїстів та українських патріотів…

Я розумію, що поховання не для загиблих, а для тих, хто залишився.

Хай тій дівчинці чи у Вальхаллі, чи на небі, чи десь ще буде добре. Я сподіваюсь, що вона посміхалася з наших сліз і маразма)

Хай нам всім пощастить, аби був хтось, хто ходитиме бухати до нас навіть на кладовище у костюмі Єнота Ракєти чи без.

Святий боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас».

Share

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.