Сто дзвінків тим, хто шукав близьких — історії бійців із Дебальцівського котла

Восени 2017 року журналісти порталу Zaborona знайшли у Бахмутському краєзнавчому музеї згорток шпалер, на якому було написано близько ста імен та номерів телефонів.

Кожне з імен належить бійцю, якого втратили при виході з Дебальцевого. Родичі та друзі зниклих вносили їхні імена та свої номери телефонів, сподіваючись знайти близьких.

Журналісти зателефонували за кожним із тих номерів, що були у списку, і дізналися, що ж сталося з бійцями, які зникли 3 роки тому, у лютому 2015 року.

Більшість родичів розказали свої історії, які проливають світло на події, про які мало що знають у суспільстві, а офіційна версія українського керівництва сильно різниться від свідчень тих, хто був там.

Cім історій об’єднали у проект під назвою «Дебальцеве. Сто дзвінків тих, хто шукав близьких. І сім історій тих, хто знайшов».

Як відомо, бої за Дебальцеве розпочалися влітку 2014 року, а найгарячіша фаза припала на січень-лютий 2015-го. За офіційною версією, виведення українських підрозділів з «дебальцівського котла» тривало 17-19-го лютого.

Насправді, останні невеликі групи бійців виходили в Бахмут (до перейменування – Артемівськ, – ред.) аж до 24-го числа.

Військові проривалися з оточення колонами по замінованих дорогах під постійним обстрілом ворожої артилерії.

Ось лише одна історія проекту «Сто дзвінків…»

«Анатолій Суліма, Михайло Балюк та Сергій Кацабін – члени медроти Нацгвардії імені Пирогова, які рятували поранених військових під час дебальцівської операції.

В один з виїздів їхня машина підірвалася на фугасі неподалік села Логвинове під Дебальцевим. Сталося це 9 лютого – того ж дня, коли закрився «котел».

Того дня Сергій Кацабін не мав їхати в Дебальцеве. У машині Анатолія Суліми він опинився фактично випадково – запропонував когось підмінити . Коли ввечері хлопці не повернулися у шпиталь, колеги-медики почали шукати їх власними силами.

Вони по черзі виїжджали на дебальцівську трасу, проте дістатися в той район вже було неможливо – дорогу прострілювали.

Що сталося, вони дізналися вже після виходу основних українських сил з оточення, коли розвідники знайшли легко пораненого бійця, – одного з тих двох, кого екіпаж Кацабіна й Суліми рятували з «Хреста».

Той легко поранений розповів, що машина підірвалася, її розвернуло, вибуховою хвилею відчинило двері. Він скотився в кювет, відповз убік і чув, як автоматною чергою наших хлопців добили”, – пригадує Алла Нещадим.

Батьки Сергія, Борис та Людмила Кацабіни, розповіли, що тіло сина їм вдалося знайти не одразу – впродовж року його вважали зниклим безвісти. Сергій був усиновленим, тому провести експертизу ДНК було неможливо.

За час пошуків Сергія поховали в Дніпрі як невпізнаного солдата. Пізніше матері довелось проводити ексгумацію, щоб перепоховати сина вдома, під Козятином.»

Велика подяка всім учасникам проекту «Дебальцеве. Сто дзвінків тих, хто шукав близьких Вони не просто правдиво відтворили події тих страшних днів. Вони повернули імена героїв із забуття.

 

Share

One Comment

  1. Christoper Arcuri

    I simply want to tell you that I am very new to weblog and certainly loved you’re blog. Most likely I’m want to bookmark your site . You amazingly come with incredible article content. Appreciate it for revealing your web-site.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.