«Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання…» За завданням НКВС вона слідкувала за Сосюрою та писала «звіти», а він любив її усе життя

Володимир Сосюра: кохання шпигунки.

Пристрасть, доноси і два шлюби поета на одній агентці НКВС.

Її звали Марія Данилова. Володимир Сосюра називав її ніжно Мурка, кохана дружина, муза і присвячував їй майже всі свої вірші.

Ця екстравагантна, імпульсивна і дещо вульгарна, на думку друзів, жінка мала ще одне ім’я – «агент Даніна». Так її називали органи НКВС, з якими вона співпрацювала, стеживши і за власним чоловіком, і за його літературним оточенням.

Цей факт довго вважали не підтвердженим або стверджували, що Марію змушували співпрацювати з «органами» або що її репресували за відмову доносити.

Проте всі крапки над «і» розставляє слідча справа, яка зберігається в архіві СБУ і яку в унікальному дослідженні розкрив історик Едуард Андрющенко.

Майже шпигунсько-любовний роман…

Володимир Сосюра народився 1898 року в Дебальцевому. Під час революції 1917–1921 воював за УНР, потім – за більшовиків.

Слава до поета прийшла у 1920-х роках, коли були опубліковані його революційно-романтичні вірші. Попри визнання і лояльність до радянської влади, звинувачувався у «буржуазному націоналізмі».

Вперше він побрався з Вірою Берзіною 1922 року під час навчання у Харкові, але спільне життя не склалося через антиукраїнські погляди колишньої комісарки червоноармійського ескадрону.

Справжнє кохання прийшло до Володимира 1931-го. Стосунки будуть бурхливими, з істериками й невірністю, але подружжя пробачатиме одне одного.

Почуття Сосюри не згаснуть навіть тоді, коли він дізнається, що жінка вісім років стежила за ним за завданням радянських спецслужб.

Її звали Марія Данилова, уродженка Ленінграду. З поетом, старшим за неї на 12 років, випускниця балетної школи познайомилася після концерту до дня народження Шевченка в Сталіно (тепер Донецьк).

За кілька днів після знайомства Володимир Сосюра зробив Марії пропозицію. Тривалий час вона була єдиним його коханням і музою, з нею він прожив свої останні роки.

Звичайно, класик присвячував дружині вірші. Деякі ми вчили у школі:

Задуманий вітер над городом віє,
Ідуть перехожі невпинним прибоєм,
І я поміж ними йду, повний тобою,
горять ліхтарі, мов шепочуть:
«Маріє!..»

Вчителі мовчать, що обидвоє не були взірцем подружньої вірності й часто сварилися. Мурка – так Марію називали близькі – могла викинути у вікно друкарську машинку чоловіка, розірвати його рукописи, порізати краватки.

Друзі поета вважали жінку пліткаркою, інтриганкою, шукачкою грошей і слави. Її звинувачували у психічному розлад чоловікаі, через який поет 1934 року на кілька місяців потрапив до лікарні.

НКВС завербував Марію восени 1941 року, чи то в Москві, чи то в Уфі, куди після початку війни подружжя евакуювали з України.

Згодом Марія Сосюра буде називати себе «контррозвідницею». За словами жінки, її готували до роботи в німецькій окупації. Вона нібито мала приєднатися до підпілля, видати себе, а після арешту нацистами стати подвійним агентом.

Ми не знаємо, чи це правда. Вірогіднішою здається версія про те, що основним завданням Марії Сосюри від початку були доповіді про настрої чоловіка, підозрюваного в симпатіях до націоналізму. Під прицілом було й оточення Сосюри.

У Москві новоспечена агентка «Даніна» запропонувала чоловікові перейти на бік німців. Як вона пояснювала потім, хотіла дізнатися настрій Володимира та його приятеля, присутнього під час розмови.

Що чекало б на поета у разі згоди, не складно здогадатися. Але він у відповідь розлютився, по-чесному або удавано, і заявив, що «фашистам немає місця на Землі».

Друга історія, схожа на провокацію, трапилася влітку 1947 року. Сосюри тоді вже повернулися до Києва, у свою квартиру № 34 в будинку Роліт на вулиці Леніна (нині Богдана Хмельницького).

Одного дня туди завітав гість, якого Марія у доносі називала «молодим, вродливим, сміливим бандерівцем» на ім’я Микола Гербій.

Чоловік передав «від бандерівської молоді» вітання і запевнення, що про поета потурбуються за кордоном, якщо він вирішить утекти з СРСР. Гербій завітав й до сусідів: поета Максима Рильського з квартири № 70 та романіста Петра Панча з № 64.

Микола приїжджав зі Львова до Києва і заходив у гості до Сосюр протягом усього літа.

«І невідомо, чим би все скінчилося, якби не я», – писала згодом Марія. Вочевидь, вона просто здала хлопця чекістам. Про його подальшу долю інформації немає.

Одним із перших про секретну службу Мурки дізнався чоловік. Невідомо, як це сталося, але поет лишився з дружиною.

Що він в курсі, «Даніна» начальникам не повідомила. Зате про співробітництво з держбезпекою жінка розповіла своєму коханцю Миколі Кравчуку, своєму лікарю Степану Савченку і малознайомому чоловіку на ім’я Григорій Михайлович. Без особливої потреби – просто під час бесід.

Якось вона телефонувала в МДБ прямо з квартири, і це почула стороння людина. В оточенні Сосюри пішли чутки про співпрацю Марії з владою.

1948 року дружина поета чинить фатальну помилку. В листі до голови Спілки письменників УРСР Олександра Корнійчука вона визнає себе агентом та розкриває деякі подробиці роботи (зокрема, історію з гостем-націоналістом).

Марія пише, що неодноразово стикалася зі знайомими в готелі «Театральний», і це спричинило чутки про її статеву розпущеність. Але ж там вона зустрічалася не з коханцями, а з куратором на явці в кімнаті № 26.

Сосюра просить Корнійчука розвіяти нехороші плітки, але без розкриття таємниці: «У нас є свій закон – куля… Ви можете мене видати, і я отримаю розстріл… Я давала клятву. Я Вам довірила своє життя. Якщо я відкриюсь – мене знищать націоналісти. Якщо Ви мене відкриєте – мене вб’є Радянська влада!»

Корнійчук не дослухався і доніс на Марію у МДБ. Письменника можна зрозуміти – таким чином держбезпека могла перевіряти його лояльність.

Лист не був провокацією, і в листопаді 1949 року агентку арештували. Обшук у квартирі не проводили, оскільки не бажали розголошувати арешт і спричинити у поета черговий нервовий зрив.

Куди поділася дружина, Сосюра тривалий час не знав.

Наступні 4 роки Марія провела в таборах Уралу, Сибіру, Казахстану.

Володимир певний час просив владні інстанції відпустити жінку, а потім заочно розлучився і одружився з 26-річною машиністкою.

1953 року помер Сталін, і в політичних в’язнів з’явилася надія на визволення. Серед кандидатів на помилування була й Марія Сосюра.

Вона пише Микиті Хрущову, який посів місце Сталіна у Москві, наголошуючи на їхньому знайомстві. Просить не помилувати, а повторно допитати. Прагне довести, що ті давні листи не мали антирадянського характеру.

Марію почули. У вересні 1954 року комісія з перегляду карних справ пом’якшила покарання до трьох років таборів.

Оскільки Сосюра відсиділа більше, незабаром змучена 44-річна «зечка» повернулась до Києва. Коли дізналася, що в колишнього чоловіка є нова родина, оселилася в сестри Серафіми.

Сестра зателефонувала Володимиру Сосюрі й розповіла про повернення Марії. Він одразу її забрав.

Син, також Володимир, в інтерв’ю згадував, що батько ніс маму додому на руках.

Поет розлучився з третьою дружиною і вдруге одружився з другою. Разом вони прожили ще 10 років, до смерті чоловіка.

Після смерті чоловіка життя вдови класика буде безхмарним і цілком комфортним.

1992 року Марію Сосюру повністю реабілітували. Президія Київського міського суду погодилася з тезою прокуратури про те, що карати за розголошення державної таємниці можна лише держслужбовців.

Справу проти позаштатної агентки закрили за відсутністю складу злочину. З чистою совістю вона прожила ще три роки.

Share