Україна — не Молдова, але… Що насправді робиться у наших сусідів і до чого готуватися нам? До того, що Україн стане три чи чотири?

Переможна хода алармістів продовжується, шире шаг!

Тепер вони нам уже вказують на Молдову, у якій США, Європа і Росія об’єдналися (!) та проводять скоординовану спільну (!) спецоперацію по остаточному перетворенню цієї країни на сіру буферну зону з її федералізацією, децентралізацією та по встановленню над нею зовнішнього контролю…

Так починається пост відомого блогера, що пише у Facebook під ніком Свирид Опанасович (дід Свирид). Обізнаність автора у міжнародних перипетіях дає читачам змогу зрозуміти, що насправді відбувається в Молдові.

А тепер, якщо не заперечуєте, дід розкаже, що ж там у Молдові насправді відбуваєтся. А також що собою насправді являє ота «спільна спецоперація США, Європи і Росії». І наскільки вона «спільна». Ітак.

Єсть у Молдові така чудесна людина, як Влад Плахотнюк. Прізвище його може ввести українців в оману – ні він не українець, а молдованин з рідною мовою молдовською, якою говорить і в побуті, і в родині.

І єсть у цього пана Плахотнюка одна цікава особливість — він цілком щиро вірить, що все на світі можна купити. Ця віра зародилася в нього ще в босоногому дитинстві, коли він і завів власну скарбничку у вигляді глиняного поросятка, куди складав копієчки.

Спочатку радянські мідяки, потім олімпійські рублі, а як прийшли славні часи незалежної Молдови, то вже пхав у оту скарбничку і валюту, і акції підприємств, і нерухомість, та й узагалі все, що під руку траплялося.

Так із плином часу став Влад найбагатшим у Молдові олігархом ще й володарем найбільшої в Молдові колекції власних політиків, політичних партій, парламентських фракцій, поліційних генералів, а також суддів.

Навіть Конституційний Суд Молдови належить пану Плахотнюку на правах невідчужуваної приватної власності.

Багато хто навіть каже, що уся Молдова цілком належить пану Плахотнюку, він її господар.

Але так кажуть тільки друзі пана Плахотнюка, бо насправді це не зовсім так. Бо насправді ніколи у пана Плахотнюка не було визначального впливу на політичну ситуацію в цій країні.

Коли ж він зацікавився політикою, то взагалі зробив найжахливіше в своєму житті відкриття – виявилося, що не все на світі можна купити. Наприклад – молдовських політиків. І не тому, що вони непідкупні, зовсім ні. Гроші вони від пана Плахотнюка залюбки брали і беруть. Але хер потім відпрацьовують. І стало Плахотнюку обідно.

Пана Плахотнюка можна зрозуміти – от вам би було не обідно, якби куплений вами президент відмовлявся призначити вас на смачну посаду? Бо у вас, бачте, «неоднозначна репутація»!

Саме такого ляпаса привселюдно відвісив Плахотнюку тодішній президент Тімофті і це лише маленький приклад із того довжелезного ряду образ та й просто тупих пробросів, якими віддячили і досі віддячують Плахотнюку чесно куплені ним політики.

Взагалі, молдовські політики – то така безчесна публіка, що чесно кажучи на їхньому тлі навіть українські політики якісь… гм… не позбавлені певної шляхетності і вірності даному слову.

В Молдові ж усе не так і тамтешні політики у мистецтві введення партнерів в оману досягли філігранної майстерності. Що дає їм можливість уже кілька десятиліть дурити усіх підряд – і пана Плахотнюка, і решту олігархів, і один одного, та й увесь молдовський народ.

Дурять вони і Росію, і Європу, і США, навіть – не повірите – Україну. А якось їм вдалося надурити заєте кого? Бацьку Лукашенка! Ото був сміх… Після того випадку Лукашенко до Молдови сердито охолов, а щоб ота ганебна історія не вилізла на люди, швиденько сам надурив Хуйла.

Спосіб же дурити світову громадськість молдовські політики винайшли простий. Хоча дехто каже, що вони той спосіб не винайшли, а запозичили в ранніх українців, але молдовани підняли його на якісно новий рівень та довели до бездоганної досконалості. І тепер перед кожними виборами в Молдові тамтешні політики діляться на «проросійські сили» і «проєвропейські сили», суворо стежачи, аби ті сили були приблизно однакові.

А також, щоб почергово перемагали або ті, або інші. з невеличним відривом. І сила яка перемогла формує уряд, маржа порівну.

Ця нехитра тактика одразу відкрила перед винахідливими молдовськими політиками сяючі перспективи – Захід щоразу захоплено аплодує і хвалить Молдову за її відданість принципам демократії, тому Молдова у світі усюди на хорошому рахунку. Що створює сприятливу атмосферу, котра дозволяє молдовським політикам одночасно доїти і Європу, і США, і Хуйла, і навіть іноді Україну, хоча Україна й бриклива.

А як вони доять Румунію, ви би знали… Бо Румунія, на відміну від України, стоїть покірним телятком і дозволяє братнім молдовським політикам витворяти з собою усе, що ті лише забажають. Лиш би ті політики не забували час відчасу вигукувати «Романіа Маре!».

Ті не забувають, а їхні колеги з «проросійських» сил, хитро підморгуючи «проєвропейцям », тим часом енергійно мнуть вим’я Хуйлу. Як це приблизно відбувається бачив кожен із нас, хто стежив за візитами пана Додона до Москви.

Додон енергійно доїть, а Хуйло мовчки сопе, однак терпить. Бо молдовський президент не забуває час від часу сказати московскій корові щось успокоїтєльне про «велічіє Россіі», чи про «Крим — россійський». В общем, робота кипить, молдовські політики трудяться та багатіють, Молдова з того нічого не має, а Владу Плахотнюку обідно!

Бо він мріє, щоб усі фінансові потоки сходилися в одне річище та гарненько осідали у його глиняному свиняткові.

Аж ось трапився збій. І в результаті остінніх парламентських виборів, котрі відбулися у лютому цього року, шото пішло не так як завжди. Хтось когось надурив сильніше обичного і в результаті жодна з сил не отримала достатньої кількості голосів для формування уряду. Ні умовні «проєвропейці», ні умовні «промоскоські».

Сіли молдовські політики радитися і радилися цілих 90 днів. Пили вино, цуйку, сперечалися, дурили один одного, сміялися, і нарешті уряд все ж таки сформували.

Прем’єром стала симпатична Майя Санду з «проєвропейців», у Євросоюзі зраділи, західні феміністки розчулено просльозилися. Іноземні уряди привітали новий уряд Молдови, побажали йому успіхів і спокійно зайнялися своїми справами.

Але так якось трапилося, що дурячи один одного молдовські політики по запарці надурили і Влада Плахотнюка. А той дуже образився. Просто дуже.

Людина Плахотнюк не лише жадібна і патологічно образлива. Але й рішуча. Особливо, коли мова заходить про його глиняне поросятко. Для захисту якого він наважився викинути такого коника, якого викидувати було не слід. А саме – дав вказівку своєму власному Конституційному Суду, аби той оголосив нові парламентські вибори. Щоб до політики прийшли нові обличчя.

Але зробив це грубо порушивши закон.

Втім, Конституційні судді нічуть цим не смутилися, а чемно вклонилися Владу в самісінькі ноги і слухняно таке рішення прийняли. Хоча по ходу справи виявилося, що оголошує вибори не Конституційний Суд, а президент Молдови. Тобто Додон.

Додон, який саме взявся за вим’я Хуйла обома ру, заклопотано заявив, що рішення КС рекомендаційне, а не обов’язкове. Тому він нічого оголошувати не буде. Плахотнюк від такого непослуху з боку давно ним із потрохами купленого президента осатанів, після чого КС приймає рішення усунути з посади вже самого Додона. Ненадовго, лише на один день. А на цей час призначає виконувача обов’язків президента, задача якого лише підписати указ про дострокові парламентські вибори. Той підписує.

Ну тут охреніли уже всі і в самій Молдові, і за кордоном. І Вашингтон, і Брюссель, і головні європейські столиці від такого неприкритого маніпулювання Плахотнюком буквою закону прийшли в жах і священний трепет, а потім і обурилися.

Тому в Кишиневі висадився десант очманілих високопоставлених західних діячів, аби на місці подивитися – дійсно Плахотнюк таке витворяє, чи їм лише померещилося. Єстєственно і Хуйло тут же направив у Кишинів свого Діму Козака з витягнутим із архівної пилюки старим планом федералізації Молдови.

Ось отой десант отетерілих західних діячів, у який затесався і Діма Козак з висолопленим язиком і преподносять нам авторитетні алармісти, як свідчення буцімто спільного американо-європейсько-російського плану стирання Молдови з ліца зємлі, Україна наступна.

А головне – таємниче шепотять далі алармісти – що і Росія, і США і Європа зайняли спільну позицію! Бо всі підтримують і Додона, і уряд Санду, а Плахотнюку кажуть «фі, як негарно»! Значить ето явний сговор Москви і Вашингтона, ми всє умрьом.

Друзі, при всій повазі до алармістів, ота нібито «спільність позиції» ні про що не свідчить, окрім як про те, що Влад Плахотнюк бегемот. Неуклюжий беспредєл якого і утворив оцю ілюзію ситуативної єдності позицій Вашингтону і Москви.

Насправді мотиви у держав різні. Бо західні країни глибоко обурив саме фінт із Конституційним судом, а Захід на подібні речі очей ніколи не заплющує. І коли Кучма протягнув через КСУ формулу «1+2=2», то і США, і ЄС зреагували дуже грізно.

Тобто позицію Заходу обумовила лише пряма маніпуляція Плахотнюка, проведена незаконно, до того ж кричуще незграбно.

Мотиви ж Москви тут зовсім інші. Хуйлу начхати на маніпуляції молдован із законом, він просто зрадів нагоді поучаствувать в шурум-бурумі на спільних із Заходом позиціях. А таке случається нечасто. Тим паче, що аж занадто незалежного Плахотнюка він і сам терпіти не може, тому й підтримує Додона.

Адже той за мзду малую уміє казати такі приємні йому слова. Ну а якщо ще й план Козака вдасться під шумок проштовхнути, то взагалі буде зашибісь – виришив Хуйло й дав приказ педалювати тему общих усілій России, США и ЄС по урегулированию кризиса в Молдове.

Що буде далі? Авторитетні алармісти впевнено заявляють, що звіздєц буде. Полнєйший. І Молдові, а трохи пізніше й Україні. Адже з планом мірової закуліси не поборешся, можна й не трепихаться. Тому, дорогі українці, вдягаємо дружно білі савани і чемно повземо на цвинтарі.

Об’єктивні ж дослідники на рахунок перспектив вирішення молдовської кризи глубокомислєнно заявляють «А хер його зна…».

Найкраще було б якось усунути Плахотнюка й тоді вихід із кризи можна знайти. Але це не так просто бо Влад знає, що пощада йому нізвідки не світить. Отже він готовий битися в буквальному розумінні. І міцно притискаючи до серця своє глиняне свинятко уже вивів на вулиці Кишинева тітушок.

Таким чином у Молдові поки що двовладдя, діє два уряди, силовики мовчать і західні дипломати очманіло чухають потилиці. І лише Діма Козак, ошалілий від щастя, що його час настав, гасає між ними тицяючи кожному під ніс свій дурний план «асиметричної федерації Молдови і ПМР». Який мав бути, за задумом Хуйла, втілений в життя ще в далекому 2003 році. Але провалився, бо американці вчасно похопилися і вигнали Козака з Молдови потужними копанцями, засунувши той план йому в… ну, кудись йому там засунули.

Тобто історія з тою федералізацією Молдови дуже давня. Там усе говорено-переговорено мільйон разів і на Заході давно склався консенсус, що подібні плани від Хуйла слід торпедувати навіть не читаючи. Тому є в діда сильне передчуття, що й на цей раз спроба Хуйла протиснути той план завершиться походом Діми Козака до проктолога.

Ось то нємногоє, що дід хотів сказати про молдовські події і якщо мої оцінки зірвали комусь плани побачити цієї ночі кошмарні сни, то прошу діда вибачити 🙂

P.S. Була в діда нехороша підозра, що Київ за ситуацією в Молдові лише безпорадно спостерігає та стурбовано кліпає очима, але це вже явно не так.

За деякими ознаками за діло взялися… хоча поки нічого не казатиму. Нехай працюють.

Share