Українська армія готується до визвольних боїв за Донбас в умовах міст і містечок

Війна в містах. Бій в зоні суцільної забудови – один з найбільш складних, важких і кривавих видів бойових дій.

Збройні конфлікти саме в міському ландшафті ведуть до максимальної кількості втрат військових і, найголовніше, мирних жителів.

Віднедавна британські інструктори навчають українських піхотинців мистецтву війни на вулицях. Так щоб і противника перемогти, і втрати звести до мінімуму.

Що потрібно ЗСУ, щоб домінувати на вулицях міст і сіл Донбасу, якщо конфлікт знову перейде в гарячу фазу? З’ясовували журналісти проекту Радіо Свобода Донбас.Реалії.

У сучасних війнах найбільш кровопролитні і важкі бої відбуваються в містах. Щойно протидіючі сторони зустрічаються на вулицях – ті перетворюються в справжній лабіринт смерті. З кожного будинку, вікна чи кутка може прозвучати смертоносна черга.

Вперше зіткнувшись з масштабними бойовими діями на міських вулицях в 2014-2015 роках, українська армія несла значні втрати. Гинули і мирні жителі. За даними ОБСЄ, за перші три роки війни жертвами стали понад дві тисячі цивільних.

Тепер досвід, здобутий такою гіркою ціною, використовується в підготовці.

«Військовослужбовці, які тренують особовий склад, відбули у зоні АТО 2014 рік. Враховуємо досвід бойових дій, багато завдань було взято з підручників НАТО та США», – розповідає офіцер навчального центру десантно-штурмових військ Дмитро Бежан.

На полігоні «Широкий лан», що на Миколаївщині, британські інструктори минулого тижня навчали українських морпіхів особливостям боїв у зоні забудови.

У міських умовах, коли бронетехніку, танки і артилерію можна використовувати обмежено, основна частина зачистки лягає на плечі вогневих піхотних груп.

Під час боїв за Дзержинськ, нині Торецьк, в липні 2014 року, коли кілька десятків спецназівців і піхотинців звільнили місто від бойовиків, їм протистояли майже дві роти противника і танк. Під час цієї унікальної спецоперації не загинув жоден український військовий.

З тих пір багато чого змінилося, хоча до сьогодні їхній рівень оснащення до «натовських» стандартів ще не дотягує.

Існує досить недороге, просте і ефективне для коротких дистанцій міського бою озброєння, яке поки ЗСУ не використовує. Хоча ним оснащені передові армії світу вже багато років.

Бойові дробовики використовують підрозділи НАТО, а з 2014 року ними зацікавилися в російській армії. Але, мабуть, найбільш активно їх використовує морська піхота США. В умовах вуличного бою вони відмінно підходять для відпрацювання вікон.

«В екстремальних умовах людині потрібно зробити шість-сім пострілів по віконному отвору, щоб точно потрапити в мішень», – пояснює Лохвицький. А з дробовика вистачить і одного патрона з картеччю.

Костянтин Лохвицький брав участь у миротворчій операції в Іраку, воював на Донбасі, виходив з оточення під Іловайськом. Каже, дробовики, в разі відновлення активних бойових дій, можуть дуже допомогти при зіткненнях серед будівель.

«В екстремальній ситуації, наприклад, на сходовій клітині у людини просто може не спрацювати моторика. Вона може впасти в ступор, але вона натисне на спусковий гачок. Якщо це буде автомат, він може промахнутися. З дробовика на дистанції три-п’ять метрів промахнутися практично неможливо», – каже Костянтин Лохвицький.

Ще один недолік української підготовки до бойових дій в зоні суцільної забудови – недостатня оснащеність українських полігонів. В Україні для навчань використовують окремі макети будівель. У провідних арміях це макети цілих міст, розповідає ізраїльський інструктор Цві Аріелі.

Він служив в ізраїльській піхоті, а також антитерористичних підрозділах. З 2014 року тренує окремі підрозділи української армії.

«У США, в Ізраїлі є спеціальні містечка. В Ізраїлі найбільше місто побудоване так – макети будинків, мечетей і так далі. Там тренуються піхотні батальйони – заходять, захоплюють», – розповідає військовий інструктор Цві Аріелі.

Каліфорнійська база «29 пальм» – найбільший тренувальний центр в США, де умови наближені до близькосхідних. Всі, кого відправляють до Іраку, в обов’язковому порядку пропускають через цю базу.

Територія дозволяє не тільки організувати тренінг на місцевості, а й забезпечити навчальну підтримку артилерії, танків і навіть авіації. Вісім тисяч квадратних метрів імітації близькосхідного міста.

«Ми називаємо це «тренінг-струс» – існує 8-тижневий курс для наших підрозділів і робота на місцевості – кульмінаційний момент всього навчання. Тут вони відпрацьовують на практиці все, чому навчилися. Військовий вишкіл, бойові операції і операції із супроводу автотранспорту», – розповідає капітан армії США Кайл Ролінгсон.

Обов’язково задіюють масовку – людей, які розмовляють арабською. Солдати повинні зіштовхнутися з місцевим населенням, побачити поранених і вбитих. Відчуття «повного занурення» в реалії країни, де їм служити, тут абсолютне. Останнім часом до близькосхідних сценаріїв додався ще один – український.

Північна Кароліна – база морської піхоти «Кемп-Леджен». Там в ангарах побудували макет донбаського села. В умовах максимального занурення морпіхи відпрацьовували елементи миротворчої операції на сході України.

 

«Ми змальовуємо ситуації майже ідентичні тим, що були в Слов’янську, Краматорську. Якщо лінія розмежування просунеться далі, щоб вони були готові. Тут підрозділам не дають просунутись, роблять перешкоди для того, щоб військовослужбовці адекватно сприйняли», – каже Дмитро Бежан.

Втім, експерти кажуть, найбільш важливим є навіть не тактична або вогнева підготовка і оснащеність, а система командування під час бою.

«Навчити стріляти значно легше. І для цього потрібно менше зусиль докласти, ніж навчити управляти», – переконаний Цві Аріелі.

За словами Аріелі, в українській армії ще жива радянська військова централізованість. Наприклад, виявивши противника, командир вогневої групи зв’язується зі своїм командиром, наприклад, роти. Той, у свою чергу, зв’язується з командиром батальйону. І вже той ухвалює рішення і повідомляє його командиру роти. А він передає інформацію командиру вогневої групи. І тільки після цього загін діє.

Противник за цей час може або відкрити вогонь, або відійти. У випадку з арміями НАТО – там все працює інакше. Рішення ухвалює безпосередньо сам командир вогневої групи, адже він знаходиться на місці і краще розбирається в ситуації.

«Який генерал там на базі за кілометр, два чи чотириста зможе пояснити що мені робити? При централізованій системі управління? Жоден. Всі країни НАТО переходять на максимальну децентралізацію управління військами», – наголошує Цві Аріелі.

У випадку загострень в українській армії часто надають право ухвалювати рішення на місці – це вже прогрес, хоча на думку експертів, поки що недостатній.

Share

One Comment

  1. Dana Gerrish

    I just want to mention I am just newbie to weblog and honestly enjoyed you’re blog site. Very likely I’m going to bookmark your blog post . You absolutely come with superb writings. Thanks a lot for sharing with us your website.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.