Усі бачили, як сміється Сергій Притула, і ніхто не бачив, як він плаче: “Вискочив у коридор і ревів, як у дитинстві, коли захлинаєшся слізьми до гикавки”

“Вискочив у коридор і ревів, як в дитинстві, коли захлинаєшся слізьми до такого стану, що з’являється гикавка”.

Український телеведучий, шоумен та волонтер Сергій Притула на своїй сторінці у Facebook нагадав українцям про 5-ту річницю подій на Майдані та розповів, як допомагав пораненим:

“27.02.2014. 5 років тому, десь приблизно о цій порі, я був у лікарні швидкої допомоги на Братіславській ( у народі БСП). Після розстрілу Небесної Сотні туди звезли стільки поранених, що питання чи треба комусь допомогти не стояло в принципі.

Коли снайпери почали косити людей десятками, я зв’язався з одним американським бізнесменом українського походження, змалював йому ситуацію і попросив про допомогу. Він дав добро і ми з дружиною на авто гайнули на Сумщину до його мами.

Старенька заплакана вчителька винесла 3 цеглинки по 10 000$ і ми помчали назад.

Одразу по приїзду частину віддали Дані Павличко, яка з колегами миттєво перетворила ці кошти на бундесовські бронежилети для санітарів на Майдані.

Їх я потім (коли розпочалась анексія Криму) позбирав по Києву у дівчат і разом з Геною Попенко відвіз прикордонникам, які окопались на Чонгарі.

Ще частина була передана через УНСО-вського знайомого на потреби правосеків.

З тим що залишилось пішов по лікарні.

Поверх. Санітарки. Дівчата, хто є з тяжких? Зайдіть у цю палату. Пішло 2000$.

Наступний поверх. Дівчата, кому треба допомога? Ой, зайдіть до цього пораненого. Пішло 1500.

І так поверх за поверхом. Пішло десь тисяч 13 чи 15 вже й не пригадаю.

В одній з палат уздрів Василя Галамая з Червонограду, якого 20-го числа підстрілили на Інститутській.

Василь виглядав жахливо (дірка в боку, розтрощені кітки тазу, куля пішла в ногу). Там в принципі мало хто по палатах виглядав добре.

Але Василь став останньою краплею. Тицьнув його сестрі залишки коштів, вискочив у коридор і ревів, як в дитинстві, коли захлинаєшся слізьми до такого стану, що з*являється гикавка.

Василева сестра вискочила за мною в коридор і попросила, щоб я повернувся в палату, бо Василь мене впізнав і хоче поговорити.

Повитирав писок від сліз, зайшов у палату і завдяки Василеві зрозумів, що у цього народу є титановий хребет!

Лежить він, прострілений, та каже: «Бачиш як добре, що мене підстрілили, а то де б я з тобою інакше познайомився?!! Чуєш, я як стану на ноги, візьми мене до себе у вар*яти, я капєц який смішний!».

І таки ж розсмішив, чортяка!

Щоправда лікарі не давали йому гарантій, що стане на ноги. Обмінялись телефонами, переписувались. А потім Василя відправили у Чехію і ми якось зникли з орбіт один одного.

Проходить рік. 26 лютого 2015 року. Бібліотека ім. Вацлава Гавела у Празі запрошує мене до чеської столиці спікером на конференцію «Україна. 1 рік без Януковича».

Прилітаю. Туди-сюди, зустріч з українською діаспорою, поговорили, дали грошей на АТО, прибуваю на конференцію. Мені кажуть: «Вас буде двоє спікерів. Ти, як волонтер, що допомагає Армії. І, власне, майданівець, який був поранений на Майдані».

Заходжу в аудиторію, а там Вася Галамай на своїх двох стоїть))! Виходили козака!

Так само, як виходили сотні поранених майданівців та ветеранів АТО, у Німеччині, Литві, Ізраїлі, США, Канаді і багатьох інших країнах.

Історія країни – це сотні тисяч історій окремих людей, сплетені в один міцний вузол.

Пам’ять і вдячність – це те, що не дасть тому вузлику розв’язатись!”

Share