Він був першим у світі! Українець Юрій Вороний ще в 1933 році пересадив нирку. В Росії героя Крут безсоромно називають «русским врачом»

Перша в світі операція з пересадки нирки людині була здійснена не в США і у Франції (там подібні операції вперше були проведені лише в 1951 і 1954 роках), і навіть не в Києві чи Харкові, як вважають багато медиків, а … в Херсоні.

3 квітня 1933 роки її провів завідувач хірургічним відділенням Першої радянської міської лікарні (нині обласна) Юрій Вороний.

Внесок видатного хірурга у світову медицину неоціненний. З часу першої пересадки одного з найважливіших органів людини минуло 86 років. За цей період тисячі людей врятовано від неминучої смерті шляхом трансплантації нирки, пише сайт Волинь.

Коли збираємо кошти на порятунок хворих за кордоном, завжди з гіркотою констатуємо, що це до нас повинні були б їхати пацієнти з інших країн, адже саме Україна — ​батьківщина трансплантології.

Хто ж він, той хірург, який на багато десятиліть випередив час, здійснивши справжній прорив у медицині?

В Україні про Юрія Вороного (згідно з метрикою — ​Георгія) тривалий час не згадували, іноді називали його російським лікарем.

Хоча уже саме прізвище і місце народження — ​село з милозвучною назвою Журавка, що на Чернігівщині, говорять самі за себе.

Дід Юрія — ​професор словесності, викладав у Ніжинському ліцеї та був директором Прилуцької гімназії. Він за власний кошт збудував у рідній Журавці школу для сільських дітей, заснував безкоштовну бібліотеку–читальню.

Згодом стараннями Вороних тут з’явився і один із перших у Російській імперії завод із переробки лікарських рослин.

Відомим у світі було й ім’я батька — ​професора математики Варшавського університету Георгія Феодосійовича Вороного, напрацювання якого досі використовуються в робототехніці, біоінженерії, кристалографії.

На жаль, він рано помер від ниркової хвороби. І можливо, саме ця обставина спонукала Юрія стати лікарем і «родоначальником» трансплантології.

У 1913 році юнак вступив на медичний факультет Київського університету імені Святого Володимира. У період Першої світової війни допомогав лікувати поранених під егідою Червоного Хреста.

Згодом Юрій добровільно записався в перев’язувальний загін військ Центральної ради.

16 (29) січня 1918 року брав участь у бою під Крутами. На щастя, його разом із п’ятьма іншими пораненими студентами вдалося врятувати.

Юрія виходила красуня Віра Нечаївська, член Української ради від жіноцтва, яка потім стала його дружиною.

У 1921 році Вороний закінчив перерване навчання і продовжив наукову роботу.

Дворянське походження, дитинство, проведене у Варшаві, знання іноземних мов, а особливо Крути не раз ставали причиною перепон у кар’єрі й діяльності Юрія Вороного. Але, незважаючи на це, молодий учений продовжує інтенсивні досліди з трансплантології.

На ІV Всеукраїнському з’їзді хірургів він демонструє собаку з ниркою, пересадженою під шкіру шиї тварини.

До речі, не менш талановитим лікарем був і брат Юрія — ​Олександр Вороний, який досягнув значних успіхів у подоланні раку, але після доносу був заарештований і загинув у засланні.

Улітку 1930 року Юрія Вороного призначають головним лікарем і завідувачем хірургічного відділення Херсонської міської лікарні. На його плечі лягли проблеми з ремонту приміщень, заготівлі дров, фуражу для худоби на лікарняній фермі…

Але Вороний продовжував оперувати, професійно вдосконалюватися.

3 квітня 1933 року о 21–й годині він провів першу в світі операцію з пересадки нирки від трупного донора. До міської лікарні напередодні доставили 26–літню Оксану Галушку. Через сімейні проблеми дівчина проковтнула 4 грами хлориду ртуті.

Отруєння призвело до відмови нирок. Стан хворої був украй важким, і 38–річний хірург Юрій Вороний зважився на трансплантацію. Донором став померлий за шість годин до цього від черепно–мозкової травми 60–літній чоловік.

На жаль, нині Україна, в якій ще 85 років тому було здійснено першу трансплантацію у світі, не може похвалитися успіхами у цій сфері.

І хоча через дві доби, попри покращення загального стану, пацієнтка померла, Юрій Вороний довів на практиці, що живій людині можна пересаджувати в клінічних умовах не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи.

Так почався новий етап у розвитку світової клінічної трансплантології, звіт про що був опублікований в італійському журналі «Vinerva Chirurgica». У статті зазначалось, що нирка включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати.

У Радянському Союзі не могли зігнорувати таке досягнення, Юрію Вороному був присуджений ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації.

Перед Другою світовою талановитий лікар працював на Харківщині, згодом був залишений на окупованій території.

До лютого 1942 року Вороний доліковував поранених, поки не була спалена 12–та лікарня на Холодній горі. Тут Юрій Юрійович зробив ще одну унікальну на той час операцію, пришив дівчині відірвану вибухом кінцівку.

Через багато літ він отримає листа з Харківщини від Н. І. Дижевської зі словами: «Пишу Вашою правою рукою…»

Потім Вороний був хірургом у складі медсанбату 8–ї гвардійської дивізії генерала Суржакова; опинився в німецькому полоні, зумів утекти.

З 1944 року працював у Житомирі, де продовжував займатися проблемами пересадки органів. Там, в обласній лікарні, він виконав ще 4 операції з трансплантації трупної нирки хворим на важкий хронічний нефрит.

Досягнення лікаря були настільки вагомими, що переважили його «гріхи» перед радянською владою — ​перебування в окупації й полон.

Вороного перевели до Києва в Інститут експериментальної біології і патології завідувачем відділення експериментальної хірургії. Він захистив докторську дисертацію, написав багато наукових праць, зокрема й із проблем пересадки органів.

На жаль, нині Україна, в якій ще 86 років тому було здійснено першу трансплантацію у світі, не може похвалитися успіхами у цій сфері. Хворі з нирковою недостатністю змушені збирати гроші на лікування за кордоном, їхати у Білорусь.

Там сприятлива державна політика: від законодавчого, фінансового і технічного забезпечення цієї важливої галузі до підготовки кадрів.

У нас же лише у травні минулого року Верховна Рада України нарешті ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я і трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині».

Він передбачає, що пересадка органів можлива за умови, коли є письмовий дозвіл донора. Якщо ж померла людина не висловила за життя своєї згоди чи незгоди на посмертне донорство, то рішення про вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації приймають родичі цієї особи.

При тому, що в нашому суспільстві досі зберігається упереджене ставлення до цих питань, важко розраховувати на те, що Україна в найближчий час подолає відставання у трансплантології, піонером якої був наш співвітчизник Юрій Вороний.

Share