З українським прапором воювали, за український прапор вмирали. Три дивовижні історії про наш синьо-жовтий стяг

Три дивовижні історії про наш синьо-жовтий прапор.

Український прапор для сотень тисяч людей — наймиліший і найрідніший на світлі. Жовто-блакитні стрічки надягали противники русифікації нашої країни і окупації Криму і Донбасу, часто ризикуючи життям.

З українським прапором і за український прапор воювали і вмирали

Український прапор — це перше, що бачили вимушені переселенці, залишаючи рідні домівки, виїжджаючи з окупації на вільну частину України.

Українським прапором накривають бійців, проводжаючи в останню путь.

Depo.ua нагадало три дивовижні історії, пов’язані з українським прапором.

Володимир Рибак загинув, захищаючи зірваний сепаратистами прапор під час окупації Донеччини

17 квітня 2014-го в Горлівці, після мітингу, організованого на підтримку мера Євгена Клепа, Володимир Рибак намагався повернути на будівлю міськради український прапор. Зірвав його звідти представник сепаратистської «Донецької народної республіки».

Після цього Володимир зник. 19 квітня тіло Володимира Рибака з ознаками насильницької смерті знайшли біля смт. Райгородок Слов’янського району в річці Казенний Торець місцеві рибалки.

Разом з ним було знайдено тіло студента Юрія Поправки.

За повідомленням прес-служби МВС, «причина смерті обох загиблих — комбінована травма тіла внаслідок тортур з подальшим утоплением ще живих без свідомості потерпілих».

«Катували жахливо. Краще ці фото нікому не бачити. Це робили не люди, а звірі. Палили вогнем, різали ножами … Експерти показують — чисто кавказький почерк …

Є два свідки, які бачили, як катували цих людей в будівлі, контрольованому «зеленими чоловічками», що саме вони охороняли кімнату тортур «, — розповідав головний редактор видання» Цензор.НЕТ «Юрій Бутусов.

За версією СБУ, 17 квітня Ігор Безлер (Біс) доручив начальнику самопроголошеної міліції Горлівки нейтралізувати Володимира Рибака, який намагався встановити український прапор на будівлі Горлівської РДА.

Безлер наказав члену своєї групи, російському військовому РФ, викрасти Рибака, посадити його в машину і вивезти в позначене місце, де «застосувати до нього заходи фізичного впливу».

Далі, за вказівкою Гиркина, Рибака доставили в штаб сепаратистів в Слов’янську, де Гиркин зустрівся з ним особисто.

Потім Гиркин наказав самопроголошеного меру Слов’янська Пономарьову вивезти зі штабу тіло вбитого Володимира Рибака.

20 лютого 2015 року Володимир Рибак посмертно став кавалером «Золотої Зірки»

Волонтерку Ірину Довгань бойовики загорнули в український прапор і прив’язали до стовпа на поталу сепарам.

Коли почалася війна, Ірина жила в місті Ясинувата Донецької області. З перших днів військових дій допомагала українській армії і не приховувала своїх переконань.

Вона підтримувала місцевих жителів, що залишилися під обстрілами, годувала бездомних собак і кішок, кинутих власниками.

Допомагала української армії, збирала пожертви і возила продукти, медикаменти та одяг. Співпрацювала з українськими волонтерами.

Хтось розповів про її зв’язки c українською армією, і бойовики батальйону «Схід» затримали її у власному  дворі. Зав’язали очі, вдягли наручники і повезли на свою базу на допит.

За словами Ірини, після невдалих допитів її відправили на перший поверх, як вона каже, «до осетинів».

«Там розмова була зовсім іншою. Мене били, наді мною знущалися, стріляли мені біля вух з пістолета, погрожували мене садистськи зґвалтувати, розповідали, як це буде відбуватися.

Один розганявся і бив мене ногою в груди. Я летіла до стіни і ще хвилин десять не могла нормально дихати.

Це їх дуже сильно радувало. Особливо страшно було, коли привезли якогось чоловіка і він сильно кричав. І я кричала, повзала по підлозі і молила, щоб мене просто застрелили «, — розповідає Ірина Довгань в інтерв’ю «ВВС Україна «.

Але вбивати Ірину не збиралися. Замість цього їй почепили на шию плакат з написом «Вона вбиває наших дітей», замотали в український прапор і повезли в центр Донецька. Прив’язали до ганебного стовпа.

«Я трималася за цей стовп, щоб не впасти. Мене били прикладом по ногах. Якась жінка роздавила на моєму обличчі два помідора.

Я була вся в сльозах і синцях. А місцеві підходили, фотографувалися на моєму фоні. З дорогих машин виходили молоді красиві хлопці. Але чоловіки мене не били, а били в основному донецькі жінки. з садистською жорстокістю.

Одна бабуся била мене палицею, на яку вона спиралася при ходьбі, — по спині, по плечах і по голові «, — згадує патріотка України.

Ірину звинуватили в тому, що вона була «навідниця української армії».

«Я молилася тільки про одне — щоб мене вбили. Фотографія не відображає всього, що там відбувалося.

Навколо мене постійно були озброєні люди, вони сміялися і обговорювали, що б ще таке зі мною зробити, розповідали свої варіанти тортур», — згадує Ірина.

Так вона стояла, за її словами, години три. Потім до неї підійшли іноземні журналісти, сфотографували і зв’язалися з командиром бойовиків «Сходу». Той дозволив полонянку відпустити.

Ірина розповідає: той комбат був раніше українським міліціонером. На прощання вона його обняла.

Загинув з прапором в руках

На цьому фото — розстріляний прапор, його взяли з рук мертвого бійця 93-й ормб, який загинув в Іловайську.

Згідно з повідомленням «Українського інформаційного простору», він не випустив прапор навіть в хвилину смерті.

Share