Жодної краплі української крові, а поклав життя за українську мову: неймовірна людина, внесена до списку видатних діячів світу

Його ім’я міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу.

В долі цієї людини все було незвично, — підкреслює Оксана Денисова в своєму дописі, розміщеному в Facebook на сторінці спільноти Киевские истории.

Його далекий предок кримський мулла з Бахчисарая виїхав з Криму на територію нинішньої Білорусі, прийняв там християнство і одружився на місцевій жінці, взявши прізвище Кримський.

Його батько Юхим Кримський був літератором і талановитим педагогом, і коли в 1871 році у нього народився син, його назвали таким незвичним грецьким ім’ям — Агатангел, що означає «добрий вісник».Отож, у містечку Володимир-Волинський народився «добрий вісник». З боку батька в ньому нуртувала кримсько-татарська і білоруська кров, з боку мами — польсько-литовська. Якщо не враховувати місце народження жодним чином Агатангел Кримський не був українцем.

Підкреслюючи своє неукраїнське походження, він говорив: «Я родивсь і виріс на Вкраїні та й українізувався».

Батько дуже багато займався з сином і в 3 роки хлопчик навчився читати, а в 5 років уже пішов навчатися в початкове училище. Помітивши його абсолютно незвичайні здібності, в тому числі і до вивчення іноземних мов, хлопця прийняли в Києві в знамениту Колегію Павла Галагана — навчальний заклад, який давав унікальну середню освіту. До 18 років Агатангел Кримський знав уже 8 мов.

У Колегії він навчався у Павла Житецького, одного з найвідоміших філологів української мови, який прищепив йому любов до української мови, і Агатангел, в жилах якого не було ні краплі української крові, на все життя став найвідданішим захисником української мови та української історії.

Потім Агатангел Кримський поїхав в Москву, де навчався в Московському університеті на історико-філологічному факультеті і паралельно вивчав східні мови в Інституті східних мов. Потім кілька років жив у Сирії та Лівані, де вдосконалював знання арабської мови.

Згодом він став професором і викладав паралельно російський і арабські мови, і історію Сходу. І коли його запитували, скільки мов він знає — він говорив, сміючись, що йому легше сказати, які він не знає.

Він знав практично всі європейські і слов’янські мови, багато східних, з мертвих — латинь, грецьку, церковнослов’янську, санскрит — усього 58 мов!

Коли йому було 70 років, він вирішив вивчити вавилонську і абіссінську мови.

До 1918 року Агатангел Кримський з Москви листувався з Іваном Франком, Лесею Українкою, а після оголошення в 1917 році Української Народної Республіки вирішив повернутися в Украіну.

Він брав участь в науковому житті України і при Центральній Раді, і при гетьманові Скоропадському, і пізніше, при Радянській владі. І все спочатку було непогано, він став академіком Академії наук України, але ось потім почалися трагедії.

Агатангел Кримський все життя був самотньою людиною, говорили, що був безнадійно закоханий в Лесю Українку, з якоу все життя листувався. У літньому віці у нього почалися проблеми із зором, академіку  потрібен був помічник і ним став молодий вчений Микола Левченко, якого Кримський згодом усиновив. У 1929 році Левченка, як і багатьох інших українських вчених, звинуватили в націоналізмі та відправили в табори.

З табору Микола повернувся психічно хворою людиною, деякий час жив у квартирі Кримського і через рік повісився. Це стало для Кримського справжньою трагедією, він почав сильно хворіти. В цей же час і самого Кримського почали звільняти з усіх посад, в тому числі викладацьких, позбавили всіх  звань і жив він практично в злиднях.

Йому пригадали, що в науковій полеміці із російськими вченими він заперечував теорію про «колиску трьох братніх народів», відстоюючи думку про те, що українська мова вже в ХІ ст. існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця». І у 1941 році енкаведисти оголосили 70-річного академіка «ідеологом українських націоналістів, який очолював націоналістичне підпілля» і арештували.

Після болісних допитів йому давали підписувати протоколи, і він, майже сліпий, виправляв у них помилки, тому що не міг бачити таку жахливу безграмотність, за що слідчі ненавиділи його ще більше. А потім його відправили в Казахстан і кинули в жахливу в’язницю в Кустанаї, яка «славилася» великою кількістю кримінального елементу, сподіваючись, що зеки його просто приб’ють.

Але за свідченням тих, хто був тоді в цій в’язниці і вижив, зеки-кримінальники Кримського обожнювали, віддавали йому свій хліб і намагалися всіляко полегшити його долю. Він помер в січні 1942 року, його тіло скинули в рів разом з тілами таких же нещасни. Де його могила, невідомо.

Агатангела Кримського реабілітували в 1957 році. У Києві його іменем названо вулицю, є меморіальна дошка на будівлі Колегії Павла Галагана. Але, на жаль, ім’я його мало хто з молодих сучасників знає. А яка ж дивовижна була людина!

Share